Марта

Спустившись, пройшла вперед, поки нарешті не опинилася біля чорних дверей.

Я товклась на одному місці не в змозі змусити себе підняти руку й постукати.

– Грей, ви ще довго збираєтесь марнувати мій час? – долетів до мене магічно підсилений голос.

Стиснувши губи, смикнула ручку й увійшла.

Я очікувала побачити магістра за великим столом, зануреного у читання нескінченних трактатів.

Стіл тут був, посередині кімнати, а от Торпвуда ніде не видно.

– Спускайтесь, Грей!

– І куди це я повинна спускатися? – пробурмотіла спантеличено.

Ковзнувши поглядом по підлозі, помітила круглий отвір.

Підійшовши ближче, побачила сходи.

– Мені на вас до рана чекати? – гаркнув Кочерга і я поставила ногу на першу сходинку.

Здавалося, що лізеш вниз, у якусь нору. Добре хоч, поруччя були.

Від різкого переходу з освітленого кабінету до напівтемряви тунелю, не могла зрозуміти, як довго мені спускатись і коли замість сходинки нога зустрілася із пустотою, втративши рівновагу, полетіла вниз.

Я зажмурилась, очікуючи болісного удару, та натомість, мене впіймали сильні руки.

– Ще й незграбна до всього. – пролунав над вухом ненависний голос.

– Ніяка я не незграба! – вигукнула обурено – Там темно!

– А магія вам нащо? – рівним тоном спитав чоловік, ставлячи мене на ноги.

Я вже зібралася відповісти, та мою увагу привернуло місце в якому я опинилась.

Видавалося, що потрапила в печеру з дитячих казок. От тільки казка була про злого відьмака.

Велике прямокутне приміщення із чорними, мерехтливими, кам'яними стінами та високою стелею.

Я здивовано розглядала вогонь, що спалахував і бився диким птахом, всередині темних стін.

Як вогонь може горіти у камені? Але він рухався, затухаючи в одному місці, палахкотів у іншому, ніби невидимий вітерець то гасив, то роздмухував полум'я.

До вух долетіло мірне журчання води. Роззирнувшись, побачила у кутку маленький струмочок.

Дивина!

Та несподівано мій погляд зачепився за досить високий овальний постамент посередині печери. Мені стало не до жартів.

Кочерга що, і справді, зібрався принести мене в жертву?

– Що це за місце? – спитала тихо.

– Це моя домашня лабораторія і кімната для тренувань.

Він махнув рукою – вздовж стіни з'явилися незліченні полички, заставлені всілякими склянками, колбами й книгами.

Кочерга підійшов до однієї з полиць і вихопивши колбу із сяючою червоною рідиною, клацнув пальцями.

Звідкись зверху до нього підплила товста книга. Невідомі мені руни виблискували на обкладинці.

Ще один змах рукою – постамент у центрі засвітився червоним.

Підійшовши до нього, чоловік спокійно проговорив:

– Прошу, Грей, лягайте.

– Куди? Туди? – перепитала наче налякана ідіотка, якою я себе насправді й почувала.

– Ви бачите ще якесь місце де можна влягтись? – роздратовано спитав магістр.

– А ви не могли б пояснити спершу? Ви лякаєте мене!

Торпвуд, глибоко зітхнувши, втомлено поговорив:

– Давайте так, Грей. Я вам щось погане зробив?

Хотілося відповісти якомога уїдливіше, проте, я заперечно похитала головою.

– Скривдив?

– Ні! Але ви нічого не пояснюєте! Так не можна!

– От ляжете, за ділом і поясню. Ну ж бо, в мене ще повно справ.

Ну що за нестерпний мужик!

Підійшовши до підсвіченого узвишшя, обережно присіла.

Камінь виявився теплим. Трохи вагаючись, все ж таки лягла й одразу ж відчула, як зап'ястя й щиколотки охопили пути.

В паніці смикнулася вверх, та магістр надавив мені на плечі, змушуючи знову лягти.

– Спокійно. Це щоб ви собі не нашкодили. Що ж, Грей. Зараз може бути боляче. Вибачатись не буду – ви самі накликали біду на свою голову. Я введу вам Роторій – це суміш магічних інгредієнтів для того, щоб проявилось плетіння самого прокляття. Як не дивно, я не можу його побачити, тож спробуємо в такий спосіб. Саме прокляття, як енергію – бачу, а от плетіння ні. А без плетіння навіть намагатися його зняти сенсу нема. Процес повільний та болісний. Потребує введення Роторію принаймні раз на тиждень. Можна було б і частіше, одначе боюся, що біль стане для вас нестерпним. Перші результати побачимо вже сьогодні. А поки що, Грей, я хочу правду.

– Правду?

– Так. Ви ж не думаєте, що я такий ідіот, щоб повірити, ніби ви знайшли закляття у мене в підсобці? Розкажіть де ви його взяли. Капелюх теж.

Я глибоко зітхнула. Що ж, доведеться розказати.

– Я купила і те й інше на магічному ярмарку в Анкені. Ще місяці три назад. – зап'ястя прошив різкий біль. Я скрикнула.

– Терпіть, Грей. Подробиці. Як виглядало місце, де купили. Хто продав?

Скосивши очі, побачила доволі великий розріз на зап'ясті, в який повільно перетікала червона рідина з колби.

Пекучий біль ставав дедалі сильнішим.

– Я не думала, що це серйозно, чесно. Сприйняла, як жарт. Продавець… Не знаю… На вигляд – дідо старий. Я… Я сама запитала чи є в нього щось, щоб позбавило мене від непотрібних залицяльників. Ятка звичайна, різнобарвна, як і всі на тому ярмарку.

Магістр хмикнув.

– Невже вам так не хочеться заміж? Як на мене, там вам саме місце. – холодно зауважив.

Від злості стиснула зуби.

– Уявіть собі – не хочеться!

– То й влаштувались б на якусь роботу і почали жити самі, замість того, щоб читати невідомі закляття.

– Воно не було невідомим! Я його переклала!

– Ще краще! І перекладу, звісно ж, не пам'ятаєте?

– Ні. Але пам'ятаю, що там були руни подвійного значення.

Торпвуд нічого не відповів, продовжуючи свою роботу.

Коли він закінчив, в мене горіли вогнем руки й ноги. Пути спали і я потихеньку сіла. Провела пальцями по зап’ястю – слідів від рани не залишилось.

– Руни подвійного значення, на те так і називаються. Не тільки сама руна має два значення, а ще і її поєднання з іншими може мати різні інтерпретації. – нарешті промовив Кочерга, відправляючи колбу з книгою на місце.