Марта

Коли знову відкрила очі, то виявилось, що лежу у широкому ліжку під товстезною ковдрою.

І, як не дивно, мені все одно було холодно.

А ще, щось заважало нормально дихати. Сівши, моментально впала назад –груди прострелив різкий біль.

Опустивши погляд, побачила, що хтось перемотав мене тугою пов'язкою від шиї до ребер.

Гримнули двері й до кімнати увійшов магістр Торпвуд.

– Прокинулися? Чудово. Не вистачало ще, щоб ви валялись тут, як мрець на кладовищі. Я зміню пов'язку.

Не зважаючи на його слова, спитала:

– А скільки я спала?

– Рівно добу.

– Добу?! Духи! Батько з мамою, певно з розуму сходять від тривоги! Я повинна з ними поговорити! Як мені це зробити?

– Заспокойтеся, Грей. Ще встигнете з ними поговорити. Я попередив ваших батьків.

– Попередили?

– Так. Чи ви думаєте, що всі такі непослідовні, як ви?

– Я нічого такого не думаю! Просто запитала!

– В будь-якому разі, я повідомив вашому батьку, що якийсь час ви проведете тут.

Я лише кивнула. Отже, він не передумав. Інше питання – як відреагував тато? Він же ясно дав мені зрозуміти, що я повинна вибрати жениха впродовж двох місяців. Гадаю, батько не забариться виказати мені все, що думає з цього приводу.

Чоловік підійшов зовсім близько і смикнувши вузол на пов'язці, почав поступово її знімати.

– Почекайте! – скрикнула – Я можу сама!

– І загоювальну мазь собі на спину самі накладете? – спитав він ущипливо – Чи може, ви думаєте, що вас перев'язали садові ельфи й феї?

– Садових ельфів не буває! – огризнулася.

– Розкажете їм про це. Грей, я останній раз вам кажу. Мене не цікавлять ваші принади. Я зголосився вам допомогти, і я це зроблю, а ви допоможете мені. От і все. Тож, приберіть руки, я нанесу мазь вам на спину, інакше буде дуже і дуже боляче.

Мені кортіло спитати, а чому не можна все це зробити магією. Ніби прочитавши мої думки, магістр продовжував:

– Деякі речі краще робити без магії. І не червонійте так, на вас є сорочка.

Я що, справді почервоніла? Цілком можливо. Опустивши очі, побачила тонкі лямки нижньої сорочки й відчула себе справжньою ідіоткою.

Пальці Торпвуда легко торкатись шкіри. Біль поступово вщухав.

– Чому… чому було так боляче? – все ж таки наважилась спитати.

– Тому що, це прокляття найвищого рівня. Присоски вгризаються у саме ваше єство, де поєднуються життєві та магічні сили.

– І що тепер буде?

– Поки що, нічого. Я їх відсік, та не назавжди. Якщо не зрозуміти, що саме ви зробили на кладовищі, то поступово вони відновляться, і стануть навіть сильнішими, аніж до того.

– Скільки в мене часу?

– Місяці три-чотири.

Запала тиша.

– А якщо я так і не пригадаю закляття? – майже прошепотіла я.

Торпвуд глибоко зітхнув.

– Можна дещо спробувати, утім, все це буде достатньо боляче й повільно. Це вам, Грей, не дитячі забавки.

Закінчивши, чоловік пішов до дверей.

– Одягайтесь і спускайтеся вниз. – кинув перед тим, як зачинити двері.

Кімната, в якій я опинилася, вражала рясотою рюшів й оборок. Рожеві штори, рожеві шпалери. Туалетний столик із круглим дзеркалом. Ліхтарики у вигляді садових фей.

Щось не походив Кочерга на любителя рожевих рюшів!

Я мимоволі пирхнула, уявивши магістра в яскраво-рожевому плащі.

Може, це кімната сестри? Він же сказав, що тут жили його батьки. Або… дитини?

Хоча, навряд чи у нього є діти. Не думаю, що чоловік з таким жахливим характером міг одружитися.

Хто б став терпіти цей рик розлюченого кабана кожного дня?

Цікаво, а Вейла з'явиться знову? Чи її присутність теж була пов'язана з цими присосками, і тепер вона зникне?

Схопивши свої речі й направившись до рожевих дверей, опинилася в такій само рожевій ванні.

Це вже, як на мене, було трохи занадто!

Якесь царство принцеси!

Утім, я пригадала, як у шість років вимагала в батька зробити в моїй кімнаті все рожевим, а ще, купити мені величезний ляльковий будиночок. Тато, звичайно ж, так і зробив. Через два місяці, я заявила, що мені набридло все рожеве.

З того часу, навіть сукні цього кольору не ношу.

Привівши себе до ладу, вийшла з кімнати й спустилася вниз.

За брунатним круглим столом сидів вже знайомий мені блондин у синьому костюмі, а поряд з ним, весь у чорному, Торпвуд.

Годі було й уявити більш не схожих між собою чоловіків.

– А ось і вона – наша рятівниця! – радісно проспівав Моріс з ледве помітним акцентом.

– Говори за себе, я б чудово обійшовся без неї. – буркнув магістр.

– Не звертай уваги, Вей ніколи не буває привітним вранці, як і в будь-який інший час. Не проти, якщо ми будемо на ти? – я лише кивнула – Наше перше знайомство не задалося. Я, бач, подумав… Втім не важливо! Мене звати Моріс. Моріс Хенпек.

– Дуже приємно – Марта Грей.

Маг злегка кивнув, постукуючи пальцями по гладкій поверхні стола.

– Вей сказав, що ти зголосилася нам допомогти. Ну, готова? – Спершу клятва, а потім перейдемо до справи. – блондин широко всміхнувся.

Мене це трохи насторожило.

 – Клятва?

– Так, Грей, ви ж самі хотіли. Магічну клятву. Чи, все ж таки, у вас прорізався нарешті інстинкт самозбереження й ви поїдете додому? – спитав магістр.

– Ви ж знаєте, що не поїду! – відповіла роздратовано – Давайте клятву!

Вставши, чоловік засукав рукав чорної сорочки.

Раптово, на мене найшов якийсь незрозумілий страх. Чого він все ж таки погодився? Навіть, оно, клятву дасть! А ще, хотілося точно знати, чи серйозно він казав про чоловіка. І взагалі, на що я таке погоджуюсь?!

– Почекайте!

Торпвуд очікувально глянув на мене.

– Те… Те, що ви вчора сказали, про чоловіка… Це правда? Тобто, мені доведеться бути чоловіком? Це буде якась ілюзія?

– Ніяких ілюзій, Грей. Ви будете чоловіком, точніше юнаком, по-справжньому. – сухо відчеканив магістр.