Марта

Магістр стояв посередині просторої кімнати. Все, що я бачила наразі – це його очі. Здавалося, з них по обличчю розтікається чорний туман, ходить під шкірою і повільно перетворюється на якісь символи.

– Я… я не те мала на увазі… – залебеділа.

– Справді? А мені видається, що я все добре почув. Особливо частину про збоченця. Скажіть, Грей, у вас у самої совість є? Ви марнували мій час в академії! Я пожалів вас – не відправив до магічної в'язниці просто з кладовища, на якому ви провели свій чудовий ритуал. Так, тепер ви вирішили наплести три міхи відбірної маячні моїм сусідам, поряд з якими, я прожив все своє життя і які знали моїх батьків.

Я болісно почервоніла, та все ж таки бовкнула:

– А що мені робити було? Ви навіть вислухати мене не хочете! Ви що глухий?! Якщо ви мені не допоможете, я помру! А я, як це не дивно, не хочу помирати!

– Ну, то й не треба було всіляку дурість посеред кладовища голою робити! – гаркнув він підходячи зовсім близько, так, що мені довелося задрати голову вверх, щоб дивитися йому в очі – Знайдіть в Анкені некроманта і відчепіться від мене нарешті!

– А що, як не знайду?! В нас їх майже нема! А що, як він не зможе допомогти?! Ви магістр Тіней, щоб це не значило. Цілителька сказала, що ви в змозі допомогти!

В мене затремтіла губи. Я відчула, що ще трохи й просто розридаюсь як остання ганчірка.

– Тільки не починайте скиглити, Грей! – презирливо проговорив Торпвуд.

Моя рука сама злетіла вверх, та цілі не досягла.

Перехопивши зап'ястя, чоловік смикнув мене з такою силою, що я не втримавшись, впечаталася в його груди.

– І справді камінь! – промайнула в голові ідіотська думка.

Запала тиша.

Я якось дуже гостро відчула наскільки Торпвуд вищий і більший за мене.

Як приємно він пахне – наче морем й нагрітим піском.

А ще – як його велика гаряча долоня, притягує мене ближче, так, що мої груди просто непристойно притискаються до нього.

– Ну, тепер ти відчула, які в нього м'язи!? Шик! – закричала мені у вухо Вейла і я буквально відскочила від чоловіка.

Він глянув на мене так, ніби збирався щось сказати, та несподівано пролунав тихий дзвін.

– Присядьте тут, Грей. Без ідіотських витівок, будьте вже такі ласкаві.

З цими словами магістр пішов кудись углиб дому. А я нарешті роззирнувшись, побачила важкі дерев'яні меблі – здебільшого темно-коричневі й марунові.

Високі світлі стіни не прикрашало нічого окрім картини, що зображувала високого темноволосого чоловіка верхи на дивному створінні.

Чи то ящур, чи то дракон, зітканий з чорного туману, з палаючими очима.

Я всілася на канапу біля вікна.

Як виявилося – це був другий поверх.

Духи! А що, якби Кочерга мене просто з вікна викинув за те, що я там кричала?

Хитнула головою. Та ні! Він же не такий ненормальний!

Вейла зависла біля картини, уважно роздивляючись чоловіка.

– Ти де була? – спитала я дуже тихо.

Дівчина знизила плечима.

– Й гадки не маю. Воно якось саме, я то з тобою, то у повній темряві, наче сплю. Хотілося б бути десь в одному місці.

– Алеж, до магістра додому ти якимось чином потрапила?

– Так, але воно саме, я ж кажу. Ну, що, згоден він вирішувати твоє питання життя і смерті?

Я заперечно хитнула головою й приклала вказівного пальця до губ. Вглибині дома почулися голоси.

Вони ставали все ближчі і я змогла вловити уривки розмови. Втім, нічого не розуміла, допоки не пригадала, що потрібно стиснути перемовник. І як я його не зронила?

– І де я по-твоєму візьму ще одного студента? Та ще й з таким сильним даром? Мене вдома пів року не було, навіть більше? Що ти від мене хочеш? – це був Торпвуд.

– Послухай, Вей, я все розумію, та цього року, від цих змагань залежить фінансування академії, ти розумієш? Я у відчаї просто! Ніхто не хоче змагатися з чистокровними! – відповів приємний баритон.

– Ну, то пошукай когось серед менш обдарованих.

– І що мені це дасть? Команда має вийти хоча б у півфінал, вигравати не обов'язково, ти ж знаєш. Темна рада не повинна отримати ще один козир! Мовляв, навіщо фінансувати навчання напівкровок, якщо вони слабкі наче мерці некормлені! – тепер в голосі, що відповідав магістру почувся відчай – Ти ж знаєш, батько все життя докладав зусилля, щоб змінити їхню думку. А в тій академії де ти викладав, не було когось із сильним даром?

– Я викладав у дівчат, Моріс! Чи ти забув?! Та й що ти збираєшся робити зі звичайним магом? Як ти сподіваєшся продати його за напівкровку?

– Варіанти є, ти й сам знаєш!

– Ні, це маячня! Навіть не думай! Тоді просто візьми когось з вулиці та й усе!

– Де я на вулиці знайду хоча б восьмий рівень у напівкровки?

Голоси на якийсь час стихли.

Вейла майнула крізь стіну, а потім винирнула знову.

– Здається, вони сюди ідуть! – радісно прошепотіла вона, примруживши очі – Я від нього просто шаленію!

Хотілося відповісти їй щось уїдливе, та зовсім поряд почулися кроки, а потім до кімнати увійшов високий блондин.

Ні, не так. Високий блондинистий бог!

В мене щелепа впала й ніяк не хотіла ставати на місце.

Світле волосся прямими пасмами спускалося на широкі плечі. Сині очі з довгими чорними віями, здавалося, зазирають у самісіньке серце. Повні губи, прямий ніс, а ще, легка щетина та ямочка на підборідді.

Ідеальний чоловік!

Красень вигнув чорні брови й видав фразу, після якої, бажання потримати його за шию вбило бажання мліти від приємного голосу:

– Великий темний, а що це в нас тут за здобна булочка сидить?! Вей, ти не казав, що твої смаки настільки змінилися, та я тебе розумію. В неї такі…

Не знаю, що саме він хотів сказати, такі що? Перервав його пульсар завбільшки з перестиглий гарбуз восени.

Я й не одразу зрозуміла, що це саме я його запустила.

Чоловік з блискавичною швидкістю виставив білий туманний щит і пульсар, яскраво блимнувши, розірвався у повітрі.