Марта

– Що значить, мене відраховано?! – спитала я, підскочивши зі стільця.

– Сядьте, студентко Грей. – спокійно проговорив магістр – Я ще тоді, в кабінеті сказав, що не поставлю вам практику. Це раз. По-друге – я вже направив бумаги до служби контролю з використання магії. Ви незаконно використали магію по відношенню до двох людей, і це мало вкрай негативні наслідки. Вони могли померти, Грей. Померти! Ви взагалі це розумієте?

Я розуміла. Можливо. А можливо і ні.

– То ви що, кляузу на мене накатали?

– Кляузу? Грей, я на вашу думку хто – ваш залицяльник? Або ж, може, бовдур на кшталт тих, на яких ви наклали закляття? Я ваш куратор! І я вирішив, що ви небезпечні перш за все для самої себе! А потім вже і для оточуючих. Поживете пару років із магічним обмежувачем, можливо й краще себе контролювати станете.

– Обмежувачем? – тупо повторила я.

– Саме так, думаю, так для всіх буде краще.

Краще? Немов у тумані, я перевела погляд на вікно позаду чоловіка. Який красивий сад!

Відсторонено ковзнула очима по шафах, що стояли навколо. Знизу до верху забиті книжками.

Та в кабінеті Кочерги ходити можна було лише по вузьким доріжкам між книгами! Вони були скрізь!

Нарешті зустрівшись поглядом із магістром, проговорила:

– Ви мене просто ненавидите, чи не так? З найпершого дня, як тільки побачили? Тому що, я на вашу думку, тупоголова людинка, та ще й жінка. Одразу два смертельні недоліки. Я розумію, що припустилася помилки із цим закляттям, із кладовищем, та невже ви такий безгрішний, магістре Вейр Торпвуд? Хоча, – хмикнула – про що це я, ви певно і в ліжку з жінкою виглядаєте так, ніби палку проковтнули!

Тільки проговоривши останню фразу, зрозуміла, що не мала права таке казати. Та і в моєму випадку, це була повна дурість – я ж бо, поки що ні з ким в ліжку не була! Можливостей мала цілу купу, просто чекала на когось особливого.

Магістр дивився на мене своїми зеленими очима, а потім встав і я зробила те саме.

Він дуже швидко обійшов стіл, а я розвернулася до нього спиною і буквально побігла до дверей.

Порятунок був зовсім поряд – вчепившись в ручку дверей, смикнула її на себе.

Маленька щілина ставала все більшою, а потім раптово, двері грюкнули, знов зачинившись.

Мені не треба було обертатися, щоб зрозуміти, що позаду стоїть розлючений чоловік на півтори голови вищий за мене, до того ж сильний маг.

– Можливо, у вас є ще якісь думки, Грей, якими ви бажаєте зі мною поділитися? – спитав він низьким голосом.

Я заперечно похитала головою.

– Справді?

Пересиливши себе, повернулася до нього лицем.

Магістр схилився так низько, що його тепле дихання майже торкалось моєї щоки.

На якусь секунду, в мене з'явилося дивне бажання притягнути його ближче.

Натомість я затараторила:

– Послухайте, забудьте все, що я сказала! Я перегнула… еее… палку, вибачте. Просто ви …. – запнулася – Ви маєте неймовірну здатність перетворювати мене на розлючену відьму за лічені секунди! – під його важким поглядом я захлопнула рота.

Краще б взагалі мовчала!

– Грей, я б вам порадив звернутися до магічного шпиталю, – я обурено насупилася – і не тому, що ви жахливо керуєте своєю силою, а тому, що всі ваші магічні потоки збилися. Половина з них підпитують мерців на кладовищі, а половина скоро перестануть нормально функціонувати. Тому, те, що вас відрахували з академії – то найменша з ваших проблем. І я нічого й нікуди не відправляв, просто хотів вас трохи налякати, а ви… – він трохи помовчав – Ви просто маленька дурепа. – закінчив спокійно.

Я відкрила рота і знову закрила.

І от що йому сказати?

– А хіба ви не можете мені допомогти? – нарешті вичавила з себе.

Торпвуд відійшов від мене і проговорив:

– Міг би, та мій контракт закінчується. Я їду геть.

– Їдете геть? Тобто в мене навіть нема шансу перездати практику і відновитися на курсі? – зло спитала.

– Чому ж? Знайдіть якогось бовдура, похлопайте віями – можливо, отримаєте, те, чого хочете.

Мені знов закортіло його придушити, та саме у цю мить поряд із магістром з'явилася Вейла.

В мене очі на лоба полізли, коли вона своїми напівпрозорими ручками оповила талію Торпвуда і притислася до його грудей.

– Слухай, а які у нього м'язи! Камінь! – на підтвердження своїх слів, дівчина стукнула кулаком по цих самих грудях.

Чоловік трохи нахмурився і знизив плечима.

– Що з вами Грей, вам погано? – поцікавився.

Він що, її не бачить?

– Грей? Ви мене чуєте?

– Ні, ні, вибачте, все добре!

– А я б з ним залишилася назавжди! – промуркотіла Вейла.

– Що ж, тоді гадаю, вам вже час.

Я кивнула.

Торпвуд повернувся до мене спиною і рудоволоса радісно скрикнувши, щосили ляснула його по заду.

– Оце в нього дупа! Така тверда! – із захватом протягнула Вейла.

Дуже повільно, магістр знову повернувся до мене лицем. Примруживши очі, він процідив крізь зуби:

– Студентко Марта Грей, на якого ляда ви витворяєте?

– Ввиибачте… – залебоніла я – Я ненавмисне, воно якось саме…

Ну, не казати ж йому, що я бачу привида? Привида, який тільки що ляснув його по дупі!

– Саме? – повторив чоловік – Прощавайте, Грей!– поговорив крижаним тоном, у той час, як Вейла без жодних докорів сумління мацала його плече.

Магістр відвернувся, а я погрозила дівчині кулаком. Вона лише показала мені язика й знову добряче ляснула Торпвуда по дупі.

Я не стала очікувати на фінал цієї сцени, а просто вилетіла в коридор.

З-за дверей почулися приглушені прокляття і це додало мені неабиякого прискорення.

Вибігши з найбільш пристойного крила академії – жахливої сірої будівлі, я помчала до вічнозеленого саду.

Впавши на вільну лаву, важко дихала.

Може, цей пихатий лисуван правий? Мені й справді було якось поганенько – в грудях давило, постійно хотілося спати.