Глава 7

Ледве розплющивши повіки, рука Елейн намацала під собою щось гладеньке і неймовірно тепле; дівчина порухала пальцями, розплющила заспані очі, фокусуючи погляд на тому, що було перед нею, й здивовано ахнула, раптово усвідомлюючи, що її рука лежить ні на чому іншому, як на оголеній грудній клітині Лоренцо! Вона лежала на його руці, притуливись до нього непристойно близько; Елейн підвела очі вгору, роздивлюячись спочатку його торс, а потім повільно підіймаючись поглядом до сильної шиї, а тоді до вольового, чітко окресленого підборіддя і раптом наткнулася на погляд теплих карих очей, у яких у веселому танку танцювали смішинки. Вони декілька хвилин дивилися одне на одного, затамувавши подих, аж поки чоловік не сказав дещо охриплим голосом:

—Прокинулася вже, mio fiore?

Елейн різко прийшла до тями, починаючи борсатися у спробі виповзти з-під ковдри, що безжалісно обвила їй ноги, врешті відповзла від нього на достатню відстань.

—А ще казала, що це я буду тулитися і шукати тепла. Ну, сталося не так, як гадалося, еге ж?-промовив він, солодко всміхаючись до неї.

Розчервоніла від незручності власного становища, вона не знайшла, що відповісти. Чоловік не став їй надокучати і знущатися над нею, принаймні не тоді, коли вона—така мила, заспана і розчервоніла вже збиралася чкурнути з машини, згораючи від сорому. Лоренцо першим вийшов із машини і пішов по їжу, обходячи авто з її боку, так щоб вона могла бачити крізь скло його тепмний силует. Елейн  також вилізла із машини, солодко потягуючись і узявши забуту чоловіком сорочку із собою, йдучи туди, де на розстеленій скатертині прямісінько на вкритому росою лискучому бампері він викладав різну їжу. Вона з розгону кинула в нього зіжмаканою сорочкою і пробурмотіла, щоб він хутчій одягнувся.

—А що, тобі не подобається?-зухвало мовив він, виграваючи освітленими сонцем біцепсами.

—Набридло дивитися на твою самозакохану пику,-пирхнула дівчина, нарешті оговтавись від вранішньої ситуації.

—Невдячна,-жартівливо скривився Енцо, вказуючи рукою на купу їжі поверх багажника,-Я тобі тут сніданок готую, а ти..

—Що, з водоростями? Тоді я радше залишуся голодною.

—Водорості для мене, а не для тебе, красуне.

—Як мило,-мовила Елейн і підійшла до імпровізованого столу ближче.

Вона схопила зі столу перший-ліпший лаваш із сиром та із задоволенням вгризлася у нього, спостерігаючи, як Лоренцо їсть сандвічі і закусує усе це ще й водоростями.

—Куди ми їдемо?-врешті запитала вона після сніданку, усвідомлюючи, що з її голови зовсім вилетіло те, що він везе її незрозуміло куди, а вона навіть не цікавилася і не вимагала відповідей, що було дійсно дивно. Чому вона втратила пильність? Невже вона почала йому довіряти настільки, щщо поряд із ним забуває, хто вона і де є? несподівано дівчина розлютилася на саму себе за таку необачність.

—На мою Батьківщину. Італію.

В Елейн очі полізли на лоба.

—В Італію? Це ж далеко!-шоковано пробурмотіла вона, округлюючи світлі очі.

—Взагалі, дорога не буде аж такою довгою. Коли я тебе рятував з весілля, первіз поближче. Тож, по ідеї, якщо ми прискоримося—будемо на місці увечері, а може й раніше.

—От скільки ще Артур буде намагатися повернути мене,-тяжко зітхнула вона,-Тоді я б не була змушена ховатися від нього. Нехай би він вже заспокоївся.

—Я тебе розумію.

—Ні, Лоренцо, не розумієш. Це не тебе намагалися видати заміж за торговця людьми, не тебе зараз везуть у невідому країну,-гарко промовила дівчина.-А знаєш, що найгірше? Що я поняття не маю, коли зможу вільно ходити вулицями і не хвилюватися за те, що мене будь-якої миті можуть вкрасти і продати на органи, попередньо ще й познущавшись.

—Коли ми його покараємо, твоє життя прийде у норму,-терпляче сказав чоловік.

—Моє. А як же усі ті люди, які потерпають від інших злочинців?

—Елейн, я тебе розумію, справді. Я і моя команда докладажмо зусиль, щоб запобігти новм жертвам і врятувати тих, хто вже втрапив у їх пастку. Артур—одна з верхівок зла, яку необхідно викорінити разом із коренем, тобто його прибічниками.

—Але ж він усього лише верхівка айсберга.

—Є тільки такий шлях. Ці люди ніколи не зможуть вилікуватися від с воїх збочених бажань робити іншим боляче.

Елейн зітхнула і втупила погляд удалечінб. Руками вона нервово обіймала себе, ніби бажаючи захиститися. Лоренцо співчутливо поглянув на неї, у його погляді відбувся її власний смуток.

—Я б хотіла допомогти рятувати світ від таких руйнівників усього живого. О, я б воліла, щоб із ними зробили те ж саме, що вони коїли із власними жертвами, щоб вони відчули себе на їх місці,-жорстко і водночас рішуче палко сказала дівчина.

—Не слід опускатися до цього мерзенного рівня. Ми не маємо перетворюватися на чудовиськ. Однак ми можемо знайти спосіб їх покарати. Ліам зацмається збором інформації, а я вибиваю із злочинців подробиці, інколи не стримуюся і вдаряю їх неабияк сильно, засліплений люттю. Ми передаємо їх службі, яка далі розпоряджається на скільки і в яку в'язницю їх саджати, аби вони отримали по повній від тих звірів, що теж там знаходяться. Там у них власна система правосуддя. Багато в'язнів не виживає,-мотороним тоном повідав він їй.