Глава 5

Після тієї розмови з Ліамом Лоренцо уникав Елейн: знову приходив пізно, а йшов із квартири рано-вранці. Дівчину такий порядок речей зовсім не влаштовував, адже вона відчувала нутром, що є щось, про що вона не знає. Він явно недоговорював їй щось, і вона намагалася згадати усі шматочки розмови дослівно, аналізувала поведінку чоловіка в намаганні зібрати увесь пазл воєдино. Однак чим більше вона обдумувала й розмірковувала, тим більш картина у її голові ставала розмитішою. Дівчина могла себе довести до такого стану, коли її голова ледь не вибухала від нескінченного потоку думок і теорій.

Елейн так злилася на Лоренцо. Гнівалася на саму себе, і на те, що їй доводилося весь час скніти у його квартирі, тинятися без діла і нічого не робити, окрім як залипати у телефоні, який він їй повернув одразу, але який він так завбачливо перевірив на наявність відстежуючих жучків чи ще якоїсь небезпеки. Їй було не до вподоби сидіти у цій добровільній в'язниці, і так, вона розуміла усі небезпеки і ризики, проте сидіти божеволіти у чотирьох стінах вона аж ніяк не збиралася. Її настрій перемінився на рішучий. Все одно наврядчи Артур знає, де вона перебуває. Якби знав, то вже певно прийшов би сюди, по неї, одразу після того, як її викрадач покинув би квартиру на деякий час. Тому дівчина, гнана шаленим бажанням вирватися і зробити щось, щоб допекти чоловіку, який її уникав, наважитися хоч недалеко, але вийти за межі цієї квартири. Хоча б на десять хвилинок розім'яти ноги.

Вона дістала із шафи велике чорне худі й негайно заходилася одягати його на себе. На її тоненькій фігурці воно страшенно обвисало, від чого її статура автоматично ставала для інших нерозбірливою. А коли вона одягла ще завеликі, мішкуваті й задовгі спортивні штани, підв'язала їх ременем, то узагалі не було зрозуміло, чи це хлопець, чи дівчина. Залишалося лише найголовніше: заховати її світле волосся, і Артур не впізнав би у ній її, нехай якби навіть сам чатував біля квартири. Елейн схопила з полиці чорну кепку, зібрала волосся у хвіст, одягла головний убір і додатково натягнула капюшона поверх нього, взула завеликі кросівки й тріумфально потягнула ручку вхідних дверей, вже відчуваючи солодкий аромат такої близької свободи. Ще трохи і вона нарешті подихає свіжим повітрям.

Стоячи перед дверима із затиснутою рукою навколо ручки, її раптом пронизали сумніви: а якщо Артур насправді сховався десь і цілодобово слідкує за квартирою? Їй у це не вірилося. Можливо, він навіть не знає її місцезнаходження? Якби вона точно знала, що відбувається і чи знає Артур про те,де вона перебуває—їй було б значно легше.                

Дівчина запевнила себе, що буде гуляти недовго і швиденько повернеться назад до приходу Лоренцо. Елейн рішуче стиснула дверну ручку і ступила за поріг квартири: дороги назад вже немає. Є тільки шлях вперед. Заклавши руки до кишень, вона збігла сходами вниз і відчинила двері під'їзду, раптово засліплена яскравим сонячним світлом. Її очі так давно не відчували світла сонечка! Примружуючись і поступово звикаючи до світла, вона відпустила двері і рушила вперед, роздивляючись усе довкола. Їй хотілося підстрибувати від радості, така вона була рада своїй бунтівній вилазці. Ноги дівчини ступали по сірій бруківці легкою, пружною ходою, поки її голова поверталася врізнобіч, всотуючи кожну деталь. Дворик невеличкого п'ятиповерхового будинку був неабияк охайним: підрізані кущики, дбайливо висаджені рядками різнобарвні квіти, над якими літали нетерплячі бджоли і безкінечно гуділи над ніжними пелюстками, готуючись збирати солодкий квітковий пилок. Чим далі дівчина ступала, тим швидше її сумніви розчинялися, зникали. Зрештою, не надягли ж їй мішка на голову одразу, як вона вийшла з будинку. З кожним подихом її сміливість зростала дедалі дужче. Вперше за декілька днів вона відчула себе щасливою. Постійна напруга, тривожні думки, якими Елейн себе згризала більшу частину часу, усе це так втомлювало. А зараз вона нарешті  відчувала себе вільною.

Повітря наповнилося терпким, освіжаючим ароматом кави. Як тільки Елейн відчула нотки освіжаючого напою, то одразу ж пішла в сторону того напрямку, з якого долинав привабливий аромат, врешті діставшись маленької кав'ярні із милим зображенням квітів на вивісці. Людей майже не було: за прозорими дверима вона нарахувала близько п'яти-семи осіб. Вона понишпорила у кишенях худі і знайшла трохи готівки і, закусуючи губу, стала запевняти себе в тому, що за кавою ходити зовсім безпечно. Там не стали б ховатися якісь загрози. І вона так жадала випити улюблене лате, тож вирішила швидко зробити замовлення повернутися назад до квартири, тож дівчина рушила до невеличкої кав'ярні. Елейн дісталася баристи і замовила найбільшу порцію лате, яка у них тільки була, неабияк здивувавши робітника за стійкою: нечасто побачиш людину з таким виразом обличчя, ніби вона зараз помре, якщо не вип'є напій. 

Постукуючи по барній стійці в очікуванні замовлення, вона роззирнулася напівпорожнею кав'ярнею і помітила ватагу чоловіків у шкірянках, які пили еспресо і виглядали занадто громіздкими на невеличких стільчиках обабіч столу. Елейн це здалося дивним, однак вона вирішила не затримувати на них свій погляд, адже ці чоловіки виглядали якось моторошно, від них віяло небезпекою, що змушувало усіх відвідувачів триматися від них якомога далі. 

Коли вона розраховувалася дрібними банкнотами, до неї мимоволі долинув шматок розмови громил за столом, які аж ніяк не вписувалися у милу і затишну атмосферу приміщення, в якому перебували.

—Бос сказав, що ця, як її... Елін точно вийде. Але Рікардо такий, що навряд дозволив би їй, певно тримає під замком. Йому кортіло б теж погратися з нею, я думаю,-безцеремонно пробубнів один із них, зминаючи паперовий стаканчик у великій долоні.