Глава 2

Першим, що відчула Елейн, коли нарешті відкрита свої важкі, немов присипані піском повіки, був невгамовний біль у голові, який неймовірно сильно давив їй на очі так, що її повіки мимоволі самі собою закрились. І коли дівчина почала дров остаточно впадати в темряву неспокійного сну, поряд почувся делікатний кашель.

Елейн миттю схопилася з ліжка, заскочена зненацька, але одразу застогнала від нестерпного болю, що пронизував усі м'язи її тендітного тіла.

—Ну-ну, тобі треба лежати,-зовсім поряд з нею проказав тихий приємний голос, дуже знайомий, тільки-от Елейн не могла до ладу що-небудь згадати. Тепла, шорстка долоня на мить торкнулася її плечей у спробі вмостити бідолашну у ліжку зручніше. Хвильку полежавши без руху і даючи собі невеликий перепочинок, вона повільно розплющила очі із скреготом зубів, що видавали її хворобливий стан.

Зелені розмальовані бильця ліжка, що сходилося вгору к приголомшливий візерунок квітучого саду попід стелею привели її до тями: у неї у кімнаті була лише білосніжна стеля, а тут вона бачила такий вишуканий витвір мистецтва.  У такому стані їй було не до снаги розглядати малюнок детальніше, адже придивляючись до чогось конкретно більше ніж на пару хвилин неодмінно призводило до того, що у неї починалося двоїтися в очах. Дівчина трішки підвела голову вгору, притуляючись головою до узголів'я ліжка, оббитого зеленим оксамитом світлого ніжного кольору, щоб врешті-решт зрозуміти, де вона опинилася.

Може їх розписали і вона прокинулася у сімейному ложі з Артуром після першої шлюбної ночі, але нічогісінько не пам'ятає? Вона жахнулася цієї думки і боязко озирнулася довкола: прості меблі світлого кольору, милий туалетний столик, м'яке сидіння поряд, велике дзеркало і ще громіздкіша шафа. Куди ж це, в біса, її чорти занесли?

Тоді у поле зору знервованої дівчини втрапив брюнет з пронизливими карими очима, що розслаблено сидів собі у бежевому м'якому кріслі, що дуже констрастувало з його темною зовнішністю,  розслаблено розставивши ноги у дорогих шкіряних черевиках. Ще мить вона глипаоа на нього округленими від подиву очима, поки він пильно спостерігав за нею, чіпко придивляючись так, що Елейн відчувала всю його увагу, яка була сконцентрована лише на ній, відчувала вагу його погляду і вже готувалася до гіршого.

—Так, спокійно, я не збираюся робити тобі боляче,-заспокійливо і водночас серйозно сказав привабливий чоловік у кріслі,-Я тебе вивів з весілля з тим придурком.

Лише після цієї фрази у голові Елейн почало щось-таки прояснюватися. За мить мозок люб'язно підкинув їй картинку постаті громіздкого чоловіка в елегантному плащі та парасолькою, що він тримав у своїх довгих пальцях, унизаних сріблястою каблучкою і краєм чорного татуювання, що виглядало з-під рукава плаща. Зачекайте..Він вкрав її з власного весілля?

Вона не помітила, як промовила це вголос.

—Можна й так сказати, але я б радше сказав так: не вкрав, а рятував бідолашну дівчину від загребущих рук того нахаби,-розслаблено мовив чоловік, ніби насміхаючись з хвилювань дівчини.

—І.. що ти плануєш робити зі мною?-трішки боязко запитала Елейн , натягуючи ковдру ледь не на підборіддя.

—Ще не вирішив, mio fiore,-задумливо протягнув чоловік, перейшовши на якусь незрозумілу для неї мову. Цікаво, щоб то означало?

Він пильно подивився на неї, не виражаючи ні єдиної емоції. Дівчина лише дивилася на нього, трохи розкривши вуста і тяжко дихаючи. Кароокий брюнет перевів свій погляд вниз, на її рожеві, пухкі губи. Не відводячи від них погляду, він підійнявся з крісла і нахилився над дівчиною, проводячи подушечкою великого пальця по її нижній губі. Вона боязко застигла під ним і злякано закрила очі, жмурячись і готуючись до найгіршого, однак спливали секунди, а нічого не відбувалося, допоки Елейн не відчула його долоню у себе на лобі.

—Усе ще температура,-похмуро константував чоловік і хвора несміливо розплющила одне око, впираючи свій погляд в нього,-Та не бійся, я ж казав, що не чіпатиму тебе,-спокійно заспокоїв він її,-Хіба що ти сама захочеш.

Його повні вуста гарного, класичного відтінку розтягнулися у кривій посмішці. Елейн могла лише мовчки дивитися на нього. Через хвилину вона прокашлялася і сказала:

—Навіщо я тобі? Де це ми узагалі? І хто ти, в біса, такий, що викрадаєш мене з-під вівтаря? І що взагалі сталося?

—Яка наполеглива,-знову усміхнувся чоловік.

Дівчина гордовито і вперто підняла підборіддя.

—Я задала тобі питання і хочу почути на них відповіді.

—Ну тоді слухай. Я—Лоренцо. Твій минулий наречений ходив до мого бару на протязі декількох місяців, він пив, розважався з дівчатами. Загалом, грав у карти, а потім підіймався нагору з декількома дівчатами, ну і...-він помітив злісний погляд дівчини і прокашлявся,-Так, переходжу до суті. Місяць тому він програв величезну суму і це було б ще хоч кудись, але він ще й узяв великий борг. Чекав, поки він поверне. Ти не подумай, я з нього ті гроші не вибивав. Але він не хотів їх повертати і я йому делікатно натякнув, що в нього можуть бути негаразди. Зрозумій, авторитет завжди треба підтримувати у стаї шакалів. Причому постійно.

Він не схотів чинити по-хорошому, тому я почав шукати на нього інформацію. Б'юся об заклад, ти й поняття не мала, що він торговець людьми. А ти була його нав'язливою ідеєю. Думаю, він не розповідав тобі, що планує набавитися тобою досхочу, а потім продати якомусь старому садисту, при цьому він розповів би всім казочку про те, що ти кудись вийшла і не повернулася.