Глава 1

Її ноги потопали у м’якому білому килимі, зникали у вихорі нескінченних ворсинок і огортали заспокійливими дотиками, коли вона ступала по ньому, все більше наближаючись до прикрашеного ніжними ліліями вівтаря. Арка, обплетена норовливими, ніжними квітами була невеликою, тож священнику довелося трохи просунутись, аби високий чоловік у білому костюмі міг вміститися під нею та ще й залишити місце поряд для красуні-нареченої.Він ковзав по ній пекучим, нетерплячим поглядом і все не міг дочекатися, коли вона стане поряд з ним. Здавалося, ніби її напрочуд повільна хода дратує чоловіка; наречена зумисне йшла так повільно, як тільки могла, ніби у якомусь тумані, що повністю огортав її сірою пеленою сумнівів. З кожним кроком вона все наближалася до свого майбутнього чоловіка, аж поки він не зміг узяти її тремтячі руки у свої прохолодні долоні. Дівчина здригнулася всім тілом, у голові запаморочилося, перед очима все двоїлося і розпливалося так, ніби їй на очі натягнули окуляри з мінусовими скельцями. Її розум безупинно атакували сумніви.

Вона дивилася в блакитні холодні очі нареченого і не розуміла, як батьки могли погодитися замість неї на цей шлюб. Артур вп’явся поглядом у неї і боляче стиснув їй руки, коли священник пробелькотів запитання про згоду нареченої на шлюб і саме це ніби раптом привело молоду дівчину до тями. Туман потроху відступив і вона спробувала окинути поглядом зал. У перших рядах на довгій дубовій лаві сиділи схвильовані батьки, мати утирала шовковою хустинкою і без того сухі очі, а батько несміливо обіймав її за плечі. Незнайомі люди були розкидані по всій залі і всі вони вичікувально дивилися на неї так, що її раптово пробрало холодом до самісіньких кісточок. Вона перевела погляд далі і її серце пропустило удар: під білосніжною колоною, розслаблено розставивши ноги, стояв брюнет високого зросту у темному плащі із парасолькою в руках. Він не зводив пильного погляду з нареченої і коли вона зустрілася з ним поглядом, чоловік запитально подивився на неї, вигнувши свої темні шоколадні брови у німому запитанні. Дівчину пробирала цікавість: хто він і звідки взявся? Вона не могла відвести від незнайомця погляду і ніби взагалі забула про своє весілля, про батьків, які нервували, про гостей, які вже втомилися чекати скріплення шлюбної обітниці.

Наречений знову боляче потягнув її за руку так, що вона мимоволі скривилася, але якимось чином все ще не могла відвести погляд від чоловіка у плащі. Незнайомець на мить опустив погляд на зчеплені руки молодят і злісно стиснув парасольку. Дівчина, отямившись, перевела погляд на свого нестерпного майбутнього, якого анітрохи не любила.

—Кажи вже своє “так”,-роздратовано зашипів він поряд з нею.

—Я радше помру, ніж вийду за тебе, Артуре,-прошепотіла вона крізь зуби із незнаною їй раніше рішучістю.

Його очі зблиснули люттю. Не відводячи від неї погляду, він гнівно наказав людині поряд:

—Моя дівчина згодна. Продовжуємо.

Священник лише тупо переводив погляд туди-сюди.

—Ні, я ніколи не вийду..-голосно почала вона, але скрикнула від болю, який спалахом пронизав її руку, коли Артур рвучко розвернув її до себе, як якогось паршивого цуцика і, незважаючи на шепотіння у залі і явну незгоду дівчини, він грубо поцілував її, приставляючи їй до стегна холодний метал пістолета, непомітно для всіх інших. Наречена припинила борсатися, злякано завмерши від несподіванки. Відірвавшись від її солодких вуст, Артур нахилився до неї і прошепотів:

—Досить опиратись. Я сказав, що отримаю тебе і я це зроблю. Готуйся до нашої шлюбної ночі, бо вона буде важкою. Для тебе, звірятко. Я ж, здається, не казав, що люблю брати дівчат дуже жорстко?

Він гидко вишкірився і схопив обручальну каблучку з м’якої атласної подушечки і насильно натягнув їй на палець тонку смужку золота з масивним діамантом, що різав око.

—Я знайду спосіб втекти від тебе,-твердо мовила Елейн, стиснувши губи у жорстку лінію рішучості. Там, де на пальці виблискувала дорога каблучка, їй нестерпно пекло. Скоріше б уже зняти це видовище для інших людей і знак її поневолення.

—Ти..мала, дрібна сучка..-почав було шипіти на неї Артур, як його погляд різко метнувся кудись вгору, поверх її плеча.

—Знаєш, що у моїй країні роблять з такими невігласами і вилупками, як ти?-різко прозвучав хрипкий низький голос над її головою. Дівчина злякано підстрибрула від несподіванки, перечепившись об поділ власної весільної сукні. Незнайомець поклав свою теплу долоню їй на оголене плече і дівчина помітила, як очі Артура почали ревниво пропікати руку чоловіка позаду, який посмів зазіхати на його “власність”.

Навколо панувала тиша. Люди не розуміли, що відбувається, вони постійно переглядалися між собою і шепотілися, не знаючи, як себе поводити і реагувати. Батьки Елейн заворушилися, протискаючись скрізь арку до молодят. Мати нареченої, жінка у жовтій сукні, драматично розмахувала руками і підганяла чоловіка, що плентався попереду і заважав їй дістатися вівтаря.

—Що відбувається? Хто це такий?-пискляво вигукувала вона. Священник витріщався на розгортаючу перед нис сцену і нічого не казав.

—Руки від неї прибери,-злісно сказав Артур,-Забирайся геть з нашого весілля.

—Ну-ну, Артуре, чого ти такий напружений? А того вечора, коли ти сидів у моєму барі і набирав повні штани боргів, ти був значно розслабленішим,-насміхався незнайомець позаду Елейн. Вона неспокійно дихала і не сміла скинути з плеча руку незнайомого чоловіка, від простого доторку якого миттєво почала палати, мурашки пробігали по її ніжній шкірі і все, чого вона бажала в цей момент—опинитися наодинці з ним.

—Я все тобі віддам, я казав,-роздратовано відповів наречений, але за руку іншого чоловіка на плечі своєї майбутньої дружини вже нічого не смів казати.

—Е ні, друже, так не піде. Я заберу у тебе те, чого ти дуже сильно хочеш,-промуркотів чоловік прямісінько на вухо Елейн і ніжно заправив пасмо її світлого волосся за вушко.

Артур гнівно витріщився на нього, Елейн затамувала подих і зовсім не ворушилася, окутана приємним ароматом незнайомця.