Епілог

Цей ранок почався як і сотні попередніх. Кава в ліжко, сміх Матвія, який чіпляв собі шкарпетки на вуха, тепле сонце, що лізло в шибки їхнього дому.

Але Катя вже кілька днів відчувала щось інше. Тіло ніби співало зовсім іншим голосом. І в її думках дедалі частіше з’являлося щось , що  вона боялась промовити вголос.

Вона поїхала до лікаря сама. Навіть Леву нічого не сказала — не тому, що не довіряла. Просто хотіла пересвідчитись. Бо він не раз, з певним болем, казав: “Після перенесеної хвороби шансів практично немає. Ми з тобою і так вже щасливі, Катю…”

І ось — кабінет, екран, м’який голос гінеколога:

— Вітаю, ви приблизно на п’ятому тижні. Все йде чудово.

Катя мовчала. Її очі повнилися слізьми — повільно, без паніки, лише з глибоким усвідомленням: сталося.

Диво.

Вона тримала цю таємницю до вечора. Повернулася додому, приготувала вечерю, вкрила Матвія, який заснув у неї на колінах, поки читала казку. А потім — підійшла до Лева, обійняла ззаду, поклала руки йому на груди.

— Леве мій… — прошепотіла.

— Щось сталося?

— У мене для тебе новина… Зовсім скоро нам знадобиться ще одна дитяча кімната.

Він завмер.

— Що?..

— Лікар підтвердив. Я вагітна.

Він сів. Подивився на неї довго, ніби не вірив. І лише тоді, коли її очі знову наповнились слізьми, — обійняв так, наче тримав цілий світ.

— Але ж… Я думав, що… — він зупинився. Його голос зірвався. — Катю, ти розумієш, що це для мене значить?

— Розумію, коханий. Це — ми. Це те, що прийшло не за планом, а за  любов’ю.

Він гладив її волосся, цілував руки, торкався щік.

— Ти подарувала мені не просто життя. А сенс. Справжній.

Вони сиділи в обіймах на кухонному килимі, як діти. І не мали слів — бо вони більше не були потрібні.

У будинку було тихо. Лише десь глибоко, дуже глибоко в Каті — ледь чутно билося нове серце.

Її серце. Його серце.

Їхнє.

Дякую, що прочитали мою нову  маленьку історію великого кохання. 
 

Моя мила подруго, я вірю в тебе і в твоє світле майбутнє! Таких , як ти у світі одиниці! 

Будь щасливою, моя Катя!