Глава 3

– Але чому ти відразу не зізнався, що у тебе приватний літак? – діймаю Габріеля.

– Тому, що ти не питала, – винувато дивиться на мене те заморське кумедне чудо.

– Ти ще скажи, що у тебе є й приватний замок, – скептично хмикаю. А він зніяковіло дивиться на мене й серйозно відповідає:

– Є! А що тут такого?

– Та нічого такого. Просто я геть забула, що серед моїх знайомих майже у кожного є приватний літак, а в кожного другого – свій власний замок, – намагаюсь вгамувати свої бурхливі емоції. Ще не зовсім розумію чи я злюся на нього, чи навпаки тішуся, що не вихвалявся, протиставляючи себе, такого  крутого й родовитого, мені – звичайній простушці. І тільки тепер до мене доходить, що я бачила його прізвище в паспорті. І воно ще тоді здалося мені знайомим. Пригадується, що якось в ютубі випадково натрапила  на пізнавальний цікавий ролик про замки Сілезії. Власне там, з поміж інших, розповідали про замок  Веллерів. Коротко згадувалося їх генеалогічне дерево. 

– Ну, а у мене є. Так сталося. То що я маю тепер трубити про це на весь світ? Чи може вчепити табличку:«Я не такий, як усі. У мене є замок!» – бурмоситься Габріель. А я усвідомлюю, що трохи переборщила.

– Та ні, звичайно! Просто для мене це так неочікувано. У мене замки асоціюються лише з казками чи історичними пам'ятками. А тут намалювався сам власник, – виправдовуюся. Але за що? Це ж правда. 

– Ну от! Я і запрошую тебе на новорічну казку в замок. Сподіваюся, що ти не передумала? – каже схвильовано.

– Та ну що ти, Габріелю! Нізащо я не відмовлюся від новорічної ночі в справжньому замку. Ти ж казав, що у вас там часто трапляються дива. От і подивимося. Звичайно ж я поїду з тобою у твій замок, – дивлюся на нього, а він ледь приходить до тями. Кумедний такий. Злякався моєї відмови. Привітно усміхаюся йому і цілую в ледь колючу щоку. Помічаю, як  його збентеження минає. Габріель несміливо, мигцем торкається моїх губ і довго цілує руку. Й ми ще раз уточнюємо, що завтра о 10:00 він  мене забере, аби повезти в свій замок. Можливо нарешті я повірю в дива? – Ну що ж, до завтра, Габріелю! – прощаюся, усвідомлюючи, що маю зібрати речі в дорогу. Повідомляти про свій відліт нікого не буду, навіть Таню. А коли повернуся, тоді розповім про свою новорічну пригоду. 

– До завтра! – вторить мені Габріель. Ще якусь мить нерухомо стоїть, заглядаючи в мої очі. А потім повільно рухається до ліфта. Озирається, махає мені  та зникає за дверима кабіни. Я ще деякий час заворожено стою під дверима квартири. Нарешті отямлююся й заходжу всередину.

 Швидко знаходжу валізу. З шафи виймаю речі, які мені точно там знадобляться: джинси, светри, кофтина, білизна… Вагаюся, але таки кладу до валізи моє найшикарніше улюблене довге плаття. Здається, нарешті у мене таки з'явилася нагода його одягти. Задоволено посміхаюся. Я в ньому точно матиму вигляд принцеси. Воно мені так личить. Колір відмінно пасує під очі, фасон – ідеально підкреслює талію. Від тої думки у мене ще більше покращився настрій.

Приймаю лавандову ванну та вкладаюся спати. А прокидаюся в передчутті чогось важливого, що має статися. І я не маю права це упустити. Але ще не зовсім розумію ЩО? І вже ніяк не можу заснути. 

Ліниво потягуюся, пригадуючи, що за дві години у мене чартер. А з голови не виходить дивний сьогоднішній сон слайдами: наче я маленька дівчинка в шубі та білій хутряній шапці, з ліхтариком заблукала у сніжному лісі. Розгублено стою… І ось я вже доросла принцеса крізь снігову заметіль потрапляю на широку засніжену алею з високих, красивих, рівних дерев, які ніби говорять до мене: «Він там! Він чекає на тебе! Поквапся! Не упусти своє щастя!» 

На мені голубе плаття зі світлячками та голубий бант. Роздивляюся. Когось шукаю. Але його немає. І ось я вже в якомусь незнайомому замку. Піднімаюся сходами. Почуваюся наче модель на червоній доріжці. На мені плаття нареченої під чорним приталеним плащем. Розглядаюсь довкола. В якийсь момент крізь прозорі тюлі на вікнах чітко бачу, як в тьмяному вечірньому світлі я танцюю з коханим мій улюблений вальс. Ми щасливі. Але несподівано він зникає десь за шторою. І я знову його довго шукаю. 

Я все ще в платті нареченої. Дивлюсь в чарівне дзеркало на сходах замку, яке показує мені моє майбутнє: стою в обіймах свого коханого і насолоджуюся його близькістю й теплом. А поруч світяться два новорічні ліхтарики. І на радощах я танцюю свій вальс в платті нареченої… Й саме в той момент прокидаюся. Напевне цей сон щось значить. 

Надокучливо дзвонить будильник. Видихаю. Ще разок ліниво потягуюся та починаю збиратися. Скоро за мною заїде Габріель.