Глава 1

– Наталю, вибач, але сьогодні у мене не вийде піти на каток, як ми домовлялися, – заявляє Тетяна, а я мало не поперхнулась своїм ранковим какао. Сама ж ще вчора запропонувала переконуючи, що їй немає з ким іти. Й квитки, які видали на роботі, пропадуть. Я так і знала, що не варто погоджуватись. Нічого не міняється вже роками. Плани в Тані змінюються, як погода. А я, заради подруги, вже відмовила колегам сходити сьогодні на боулінг. Тепер якось незручно напрошуватись. Суплюся й незадоволено питаю:

– Ще скажи, що ти передумала без поважної на то причини? З’їм!

– Тішить, що ти  жартуєш. Ні, на цей раз причина є. І до того ж вагома. Я помирилася з Ігорем, і він запросив мене на святкування Нового року до себе на дачу. Виїжджаємо уже сьогодні о 16:00, бо там ще добрячий шмат дороги. А вже завтра спокійно почнемо готуватись до свята. Ти знаєш наскільки ті стосунки для мене важливі. Тож сама розумієш. Вибачай. Так сталося, – ділиться приємною новиною Тетяна. А я тішусь за неї попри те, що всі наші спільні плани на ці дні – шкереберть.

– Звичайно, Таню. Тоді жодних проблем. Без катка можна спокійно обійтися. А твоє примирення з твоїм хлопцем, то надважливо, – зрозуміло, я рада за подругу. Та все одно у мене погіршився настрій. Ми з Тетяною ще раніше запланували зустрічати цей Новий рік разом. А тепер? Всі мої друзі на новорічні свята вже роз’їхались. Доведеться або скучати, або терміново шукати вихід. А Таня все ще виправдовується:

– Дякую  за розуміння, Наталю. Я завжди знала, що ти сама суперподруга. Побіжу я. Бо у мене стільки справ навалилося. Розумієш? Хочеться все встигнути, аби його здивувати. А часу залишилось катма. До зустрічі в новому році. Сподіваюся, завтра ще зідзвонимось. Па-па!

– Домовились. Па-па! – кажу, а в слухавці вже запанувала тиша. Таня відбила дзвінок. І я її розумію. У них з Ігорем кохання, справжнє. Тимчасово розбіглися,  але, очевидно, вчасно зрозуміли, що то була прикра помилка.

Задумуюся, що у мене тепер є зайвий квиток на каток. А завтра, якщо не вдасться нічого вигадати – самотній новорічний вечір. Батьки проживають в іншому місті. Я без пари, бо зі Святом ми ще два місяці тому розбіглися остаточно. Є ще залицяння нового шефа. Він, здається, хороший хлопець, тобто тридцятирічний самодостатній мужик. Знаю, що я йому справді подобаюсь. Але там мене нічого не гріє. Метелики не літають і мурашки не бігають. Він для мене скоріше друг, ніж чоловік про якого я мрію. Сиджу, допиваю какао з круасаном, дивлюсь у вікно. А там кружляють поодинокі сніжинки, витанцьовують свій звичний танок.

Не можу сказати, що я у повному відчаї. Усвідомлюю, що то прикрий збіг обставин. Але я почуваюся, як кошеня, покинуте на роздоріжжі. Треба або шукати вихід з ситуації і, бажано вибрати єдино правильний, або пустити все на самоплив.

В голові рояться сумніви. Навіть не знаю. Може таки погодитись на пропозицію шефа зустрічати Новий рік разом? Бо альтернатива у мене доволі сумна: просидіти вдома  самій з мандаринками, шампанським та ікрою, споглядаючи грайливі спалахи бенгальських вогнів. А потім завалитися в ліжко й зануритись в соцмережі. Або завіятися в якийсь нічний клуб. Там точно скучно не буде. 

Смачно ліниво потягуюсь і вирішую все ж таки сходити на каток. У мене в запасі є дві години.  Може ще когось загітую піти за компанію. Швиденько пишу повідомлення Тані: «Скинь мені, будь ласка, кюар код на другий квиток». Минає менше п'яти хвилин. Поки я переглядаю контакти з наміром знайти собі жертву, тобто компанію на каток, без жодних запитань прилітає посилання від подруги. Розумію. Щаслива і зайнята. Посміхаюся та генерую кюар код.

Дзвонять у двері.  Сьогодні я нікого не чекаю, то ж спочатку вирішую не відчиняти. А коли надокучливий дзвінок мене діймає, то зважуюся таки піти глянути, хто ж це такий наполегливий. Топаю зовсім не поспішаючи, з надією, що все це ось-ось припиниться.  Але марно. Хтось дуже настирливий.

Зазираю у дверне вічко й переконуюсь, що точно помилилися. Навпроти моїх дверей стоїть високий худорлявий брюнет у шапці Санти  з подарунковим пакетом у руках. Напевне то до сусідів аніматор з новорічними подарунками. Там двійко дітей. Вирішую відчинити й пояснити, що йому в сусідню квартиру.  Повертаю ключ, відчиняю і прямо з порога кажу:

– Перепрошую, ви помилилися. Вам у сусідню квартиру.

Бачу замішання на обличчі у того дивного Санти. З усього костюма, на ньому тільки шапка. А решта  – звичайні сині, правда дорогі брендові джинси, синя куртка з капюшоном, на якому виділяється попелясто-біле хутро і димчастий, зі срібним відливом, шарф. Напевне то якісь сучасні новомодні бачення. Зрештою, теперішні діти вже навіть в молодшій школі не вірять в казки. Більшість доконано знає, що подібні приходи Санти чи інших казкових героїв для них організовують батьки.

Той Санта здивовано витріщається на мене своїми банькатими голубими очима і ламаною українською видає:

– Мені потрібна Наталія. То єст 20-та квартира?

– Так, – допитливим поглядом окидаю дивного незнайомця. – Я Наталія!

– Ні, мені потрібна Наталія блонд, – переконливо заявляє не мій гість. Усвідомлюю, що так ми з ним навряд чи порозуміємося, тому переходжу на англійську.

– Розумієте, – твердо кажу. – Тут живу тільки я. Жодної іншої ні Наталії, ні блондинки тут немає. Ви помилились. До побачення!

І наміряюся зачинити двері. Але іноземець не дає: 

– Я Габріель. Зараз у справах у вашому місті. Шукаю дівчину, яка проживає за ось цією адресою, – і тицяє мені свій айфон.

Офігіваю. Там дійсно зазначена моя адреса. Я точно його не знаю й адресу свою цьому типу не давала. Що це за такий прикол? Пробую з'ясувати:

– Так, все вірно. Але тут, окрім мене більше ніхто не проживає. Розумієте? – він ствердно киває. Я ж і далі прискіпуюсь. – А хто вам дав ці координати, якщо не секрет?

Іноземець дещо вагається, але зрештою відповідає:

– Два місяці тому в соцмережах я познайомився з дівчиною. Її звуть Наталія. Вона попросилася до мене в друзі. Взагалі-то я незнайомих не долучаю. Але тут… Одним словом, я перевірив. Вона була в друзях моїх друзів, тому долучив. Наше активне приємне спілкування тривало весь цей час. А тут я опинився у справах в її місті, тобто тут. От і вирішив зробити їй сюрприз.