Ми зіштовхуємося з Пашею поглядами. Я ковтаю застряглий шматок.
І цієї миті Олексій, який сидить поруч, злегка штовхає мене. Ложка в руках сіпається. Гарячий суп падає прямо на блузку й обпалює крізь тканину. Я схоплююся.
— Ой, вибач, Таню, — Олексій схоплюється разом зі мною й хапає серветки зі столу.
— Нічого страшного, — намагаюся звести все на жарт.
І здригаюся, коли він торкається мене. Перехоплюю серветки з його рук і починаю сама витиратись.
— Мені так незручно, — бубонить він поруч, зазираючи мені в очі. — Я ж не зіпсував твою кофтинку?
— Все нормально. Відперу, — кажу, аби заспокоїти його.
А то, судячи з метушливих рухів, хлопець і справді хвилюється за мою «кофтинку» більше, ніж я. Хоча сама не знаю, чи вдасться відіпрати цю пляму з тонкої тканини. Може, й ні…
— Може, тоді відпустити вас зі стажування на сьогодні, Тетяно? — лунає наді мною твердий голос Паші.
Тілом пробігає тремтіння.
Аромат парфумів Паші огортає мене, коли він опиняється поряд. Я підіймаю на нього погляд. Його очі темніють. Але в мене наче відключається сприйняття реальності. Бачу лише Пашу. Але не можна так дивитися на нього. Не треба, щоб він зрозумів, як я реагую на нього.
Мені коштує величезних зусиль відвести погляд від свого колишнього. Дивлюся йому за спину, де маячить незадоволена Свєта. Вона невдоволено кривиться і випинає губи.
— Ні, що ви, — опановую себе. — Це мій перший робочий день. Ну, точніше, стажувальний. Я не збираюся його пропускати. А з плямою потім розберуся. В разі чого, здам у хімчистку.
Паша дивиться на мене дуже дивно. І я раптово згадую, що саме з хімчистки розпочалося наше знайомство. Точніше, з того дня, коли я в університетській їдальні випадково штовхнула його дівчину, і та вилила каву собі на шовковий топ від відомого бренду.
Це сталося під час останніх іспитів. Я тоді була на першому курсі, а Паша закінчував четвертий. Того дня він мав обрати: летіти зі своєю дівчиною до США на стажування чи залишитися вдома заради примарної кар’єри футболіста.
Він залишився. Шантажем змусив мене піти з ним на матч просто на зло своїй дівчині.
А потім закрутилося…
— Перший день завжди складний, — каже Паша і пропалює поглядом мої груди. Саме в тому місці, де волога тканина стала прозорою, і під нею проявилося мереживо бюстгальтера. — На третьому поверсі є магазин жіночого одягу. Сходіть із Настею, вона придбає вам нову блузку коштом фірми. Зрештою, це ж наш працівник був таким незграбним.
Він впритул дивиться на Олексія, і той знічується під його поглядом.
— Павле, — за спиною Островського лунає жалібний голос Свєти. — Нумо вже сядемо!
Але він навіть не реагує на неї. Наче чекає від мене відповіді.
— Нічого, я обійдуся, — натягнуто усміхаюся. — Не варто за мене хвилюватися.
— Я хвилююся рівною мірою про весь свій персонал, — рівно каже Паша.
Ага-ага, особливо про Світлану. Вже вона рівніша всіх рівних!
Тим часом Олексій наче відчув щось. Мовчки забрав свою тарілку й відсів від мене. Боїться ще раз облити? Чи злякався гніву начальства?
— Смачного, — Паша кидає на мене ще один погляд.
— Смачного! — синхронно Настя та Олександр.
Я мовчу, Олексій щось бубонить і квапливо втикається у свою тарілку.
Павло йде разом зі Свєтою. Я дивлюся йому в спину, доки вони не сідають за столик у самому кінці зали.
— Хух, хоч видихнути можна, — Настя махає серветкою, наче в їдальні спекотно.
— А що таке? — невтямки дивлюся на неї.
— Павло Сергійович дуже суворий начальник, — пояснює вона.
— Ага, он клієнта переманили, то він усім премії скасував, — вставляє Олександр.
У мене очі округлюються.
— Нічого собі.
— Так, у нас же ще й відсотки від угод, крім окладу. Вважай, що на половину зарплати покарав.
— Але загалом нормально працювати?
Щось я вже хвилююсь. У когось переманять клієнта, а покарають весь офіс із солідарності?
— Звісно, — веде далі Настя. — У нас тут і тренінги, і навчання, і страхування. Весь пакет.
— Так, мені про це говорили.
— У нас навіть садок корпоративний. Є дітки? — вона з цікавістю дивиться на мене.
— Донька є, — зізнаюся тихо, щоб Паша випадково не почув. Хоча він напевно побачить мої документи. — Але вона вже в другий клас піде цього року.
— Ну теж чудово! У нас для школярів є різні програми. Можна навіть репетитора оплатити, користуючись з бонусів.
— Яких бонусів? — не розумію.
— Я тобі потім дам буклет, почитаєш. Це корпоративні бонуси, нараховуються за активну роботу. Загалом, ми тут одна сім’я, ну, крім декого, — Настя кидає виразний погляд у бік Паші. — Зі Свєткою будь обережнішою, вона стерво, яких пошукати. Дурна як пень, але злопам’ятна. Лялька силіконова.
— Це на швидкість не впливає, — багатозначно пирхає Олександр.
Вони з Олексієм обмінюються нахабними посмішками. Настя червоніє, я невтямки кліпаю.
— Вона його коханка, — пояснює Настя, ловлячи мій здивований погляд.
Тепер червонію і я. Кров різко приливає до щік, а потім там само різко відходить. У роті з’являється гіркота.
Я здогадувалася, яка тут ситуація. Але все-таки виявилася не готовою це почути. Важко усвідомлювати, що чоловік, за якого ти збиралася заміж, кинув тебе заради іншої.
А, власне, чого я хотіла? Щоб він усі ці роки зберігав мені вірність? У нього своє життя, може бути з тим, з ким захоче. А мені час згадати, що в мене своє життя.
— Тань, у тебе соус на підборідді, — Олексій нагадує про себе.
Він простягає мені серветку, але я вирішую, що годі жити минулим. Усміхаюся йому:
— Витри, будь ласка, щоб я не розмазала.
Хлопець обережно проводить серветкою в мене під губами. А я ловлю на собі темний погляд Островського.
Весь цей час Паша майже не зводив очей із нашого столика.
Після обіду ми повертаємось на свій поверх. Я відразу прямую до вбиральні, де намагаюся відмити пляму на блузці, але швидко розумію, що не допоможе.