Мій крилатий ректор

Розділ 20

Загалом дівчата ще довго шушукались дорогою до їдальні. Мейв переповіла подробиці зустрічей з обома чоловіками. Люсіль згодом розповіла і про своє неочікуване побачення з Касіалом, і лиш взявши слово не обговорювати подробиці свого особистого життя при білому феніксі, Мейв полегшено видихнула, коли хлопець підсів до них за стіл.

— Добрий ранок, іриско, — посміхнувся Касіал, цілуючи Люсіль у щоку. — І тобі, Мейв.

— Іриско? — уточнила Мейв з посмішкою.

— Ну вона ж моя синьокоса квіточка, — посміхнувся Касіал. — А ти сьогодні без Тайміра? Вчорашня зустріч пройшла не дуже? Пробач, що залишили тебе, але якщо Люсіль щось вирішила, мені її дуже важко переконати.

— Та ні, вчорашня зустріч пройшла більш ніж чудово, — озвався Таймір, з'явившись ніби нізвідки.

І сівши біля Мейв, штовхнувся в неї стегном, аби дівчина трошки підсунулась на довгій лавці.

— А ти Касіал, так? Студент за обміном, Мейв вчора розповідала за тебе. Вітаю, Люсіль.

— Привіт, — посміхнулась йому дріада і підморгнула Мейв. — То вже придумав, куди підете на побачення?

— Ти і про це розповіла, — задоволено посміхнувся Таймір, кидаючи погляд на відьму. — Це буде сюрприз.

— Ну, в принципі, Мейв вела не надто активне життя до цього, тож, думаю, ти не прогадаєш, — кивала Люсіль.

— От і добре. Які плани після занять?

— Я піду в бібліотеку, треба підготуватись до польового завдання.

— Ну значить, і ми йдемо, — підтримав Мейв Касіал.

— Тоді і я з вами, — посміхнувся тигр. — Мені треба знайти і спіймати живого білого вуханя. Нащо він їм тільки здався? Треба придумати, як притлумити запах хижака в собі, бо по-іншому мені його не спіймати.

— Можеш поставити засідку, — запропонувала Люсіль.

— І щойно я підійду до тієї засідки, у цього страхопуда зупиниться серце, — скривився Таймір.

— Завдання для всіх підібрали із заковикою, — підмітила Мейв. — Пошукаємо разом якийсь вихід. Якщо треба буде якесь зілля, я навіть готова його тобі зварити.

— Правда?

— Звісно ж! Але не за просто так, — лукаво посміхнулась вона. — Відьма я чи хто, по-твоєму? Будеш винен.

— Я і не сумнівався, — засміявся Таймір.

І четвірка продовжила спільний сніданок. Тільки от повністю розслабитись Мейв не могла, всією шкірою відчуваючи палючий погляд на своїй потилиці. Здавалось, ніби на неї навісили мішень, в яку дуже старанно цілились... І як би неприємно було це визнавати, така прискіплива увага Мейв чомусь не сподобалась.

Загалом сніданок пройшов без жодних ексцесів. Спілкувались між собою в основному дівчата, хлопці ж мовчки перекидались поглядами. Мейв здалось, що Касіал, до цього досить жвавий, тепер занадто мовчазний... та і Таймір напрочуд мало долучався до їхньої розмови. Та дівчина вирішила на цьому не зациклюватись. Все ж, як відомо, чоловіки важче знаходять спільну мову, і, можливо, поки їм не зручно, бо хлопці мало знайомі між собою.

Тому Мейв і Люсіль цьому значення не надали. Попрощавшись біля центрального корпусу з Тайміром, рушили на пари.

Та до аудиторій дійти не встигли:
— Студентко Торнвейл, — рознісся коридором тихий владний голос. — Пройдіть зі мною.

Різко обернувшись, Мейв втупилась у Кайроса, що стояв з ніг до голови одягнений у чорне. Навіть шкіряні рукавички закривали його стиснуті в кулаки долоні. Залишилося лише бліде обличчя, що зараз дивиться на дівчину з суворим очікуванням.

Люсіль з боку навіть рот привідкрила від здивування, та, власне, така її реакція нікого із присутніх не здивувала. Бо рух у коридорі припинився в ту ж мить, коли пролунало перше ректорське слово.

— Звісно, — кивнула Мейв, подолавши внутрішнє бажання посварити чоловіка за використання службової переваги. — Йдіть без мене і повідомте викладача, що мене пан ректор затримав.

І, дочекавшись кивка Люсіль, рушила прямо до чоловіка.

 

Ця абракадабра з їх кінцівками мене повеселила, тому так і залишила)




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше