Ранок настав на диво швидко. Ледь продерши заспані очі, Мейв поглянула на Люсіль, що нависла над нею, намагаючись розбудити свою подругу.
— Ти пізно повернулась, — посміхнулась дріада, чиї сині локони зараз лоскотали відьмин ніс. — Гарно вчора погуляли з Тайміром?
— Гарно. Він навіть у нічний клуб мене зводив... а потім ми повернулись в академію і домовились піти на побачення на наступних вихідних. То що? Я вгамувала твою цікавість? Тепер мені можна в душ?
Люсіль випросталась, все ще лукаво посміхаючись. Це було вперше, коли її дорога серцю подруга повернулась додому пізніше за неї. Тим і цікавіше було, як пройшов її вечір.
— Звісно, іди купайся. Але я вимагаю всіх подробиць уже зараз. Тобі ж нічого не заважає митись і говорити, чи не так?
— Люсіль, дай хоча б до тями прийти. Я не звикла так мало спати.
— Подумаєш! Тепер звикай.
— Ти нестерпна! — пробурмотіла Мейв і рушила у ванну. — Ти, взагалі-то, покинула мене прямо посеред вечора, аби розважитись зі своїм новим хлопцем. То це ти винна мені подробиці. Навіть більше, ніж я.
— Я залишила тебе, тому що Таймір на тебе вже третій рік слину пускає, і я не хотіла, щоб ми вам заважали. Все ж це ти мені сказала, що цього року хочеш взяти максимум від життя. Я, як справжня віддана подруга, тебе тільки підтримую в цьому починанні.
— То я ще маю подякувати? — сплюнувши в раковину зубну пасту, хмикнула Мейв.
— Саме так! Подякувати і розповісти всі подробиці! Ну як? Як усе пройшло? Ви хоча б поцілувались? Як тобі твій перший поцілунок? Думаю, Таймір із тих чоловіків, що знають, що робити. І чутки про нього ходять дуже хороші, між іншим. Вправний він і уважний. Я б не залишила тебе аби з ким!
Люсіль кричала всілякі дурниці крізь напіввідчинені двері у ванну, доки Мейв дивилась у дзеркало і червоніла від сказаних подругою слів.
Адже перший поцілунок у її житті вже і справді був... і навіть другий був. Тільки от не з Тайміром.
— Ти обіцяєш не кидатись у мене важкими предметами, коли почуєш те, що я зараз скажу? — різко відчинивши двері, уточнила Мейв.
— Що? Ти зайшла далі за поцілунок? — викотила очі Люсіль і навіть з ліжка на ноги стрибнула, сумніваючись у власних логічних висновках.
— Я не настільки відчайдушна, — хитнула головою Мейв і, піднявши брову в німому запитанні, втупилась у свою подружку.
— Торжественно клянусь не кидатись важкими предметами в Мейв, не дивлячись на те, що вона зараз мені розповість!
— Я цілувалась з ректором, — хмикнула Мейв, виваливши на подругу шалені новини, і з гучним гуркотом замкнула двері на замок.
Все ж збиратись на пари потрібно, а що краще бадьорить за контрастний душ?
— Ти що робила? — вигукнула Люсіль і затарабанила у двері. — Відчини! Ти не можеш сказати таке і сподіватись, що я покірно чекатиму, доки ти зволиш розповісти деталі. Мейв! Виходь негайно!
— Я купаюсь, п'ять хвилин, Люсіль. Всього п'ять хвилин.
— П'ять хвилин! — завила Люсіль. — Ще цілих п'ять хвилин у невіданні. Але ректор! Боги, Мейв! Та ти щасливиця. Він же гарячий і такий красунчик! Але ти ж ніби не хотіла оминати феніксів? Як так вийшло, взагалі? Я ж тебе з Тайміром лишила. Коли тільки встигла? Чи ти і з Тайміром, і з ректором за один вечір? Оце я розумію швидкість! Я, звісно, від тебе такого не очікувала, але так тобою пишаюся! Як же швидко ростуть діти... Ну і як він? Сподобався поцілунок з нашим ректором?
Люсіль все тараторила і тараторила, доки Мейв хихотіла від цього монологу, стоячи під гарячими струменями води. Коли ж вимила волосся і тіло, різко переключила на холодну воду, тихо пискнувши від відчуття гострих голочок по тілу, і завершила свої ранкові процедури приємною теплою водичкою, швидко проганяючи холод з тіла.
Витершись рушником і просушивши волосся простим заклинанням, Мейв вийшла назад у кімнату і наткнулась на сповнений праведного обурення погляд Люсіль.
— Це було довше за п'ять хвилин.
— Ну пробач, просто хотіла дати тобі можливість виговоритись, — посміхнулась Мейв і рушила до свого комода з одягом.
Одяглась дівчина вже в прискореній програмі. До початку сніданку залишалось п'ятнадцять хвилин, а це ж ще означало, що потрібно встигнути дійти до їдальні й обов'язково розповісти все Люсіль, бо спокійно поїсти вертка дріада точно не дасть, не отримавши всіх подробиць.
— Пам'ятаєш, я казала про хлопця, з яким зустрілась у перший вечір?
Люсіль повільно кивнула, не відриваючи погляду від Мейв.
— Так от, то був не студент за обміном, то був наш ректор. Тільки я не знала, хто він... думала, просто студент. І лиш на наступний день, коли нам ректора представили, усвідомила, хто він.
— І? Коли ви поцілувались?
— Так тоді ж і поцілувались, але я розізлилась на нього, були трохи змішані почуття... і я не захотіла розповідати. Пробач.
— Це образливо... Я тобі про всі свої перші рази розказувала, — нахмурилась Люсіль, дивлячись, як Мейв натягує панчохи.
— Знаю, тому і прошу вибачення. Ну і власне, я думала, що на цьому все...
— А не все?
— Вчора в клубі він перестрів мене в коридорі, коли я залишилась без Тайміра, і знову поцілував.
— Він знову тебе поцілував? Знаючи, що ти студентка?
— Ну, взагалі-то, це я його поцілувала. Вже двічі. Але він був дуже не проти... загалом. Якщо говорити про враження... То мені сподобалось. Занадто сильно. Можливо, тому що він старший, а можливо, тому що з ним було так комфортно розмовляти. Але з Тайміром передчуття поцілунку було зовсім не таким хвилюючим, як з Кайросом.
— То ти і з Тайміром цілувалась? — здивувалась Люсіль.
Її круглі від шоку очі могли б стати найуспішнішою картиною якогось талановитого художника.
— І з ним теж... але, правда, в щоку. Таймір відступив в останній момент. Сказав, що не хоче користуватись моїм вразливим становищем після коктейлів. Але ми, ну це... були дуже близько.