— От ми й прийшли, — видихнув Таймір, відсміявшись із жарту Мейв про лисих мамонтят.
Жарт насправді був посереднім, розповідати анекдоти Мейв ніколи не вміла, але хлопець щиро був зацікавлений у майбутньому побаченні, тому й сміявся так відкрито, підтримуючи співрозмовницю в її ораторському мистецтві.
— Дякую за веселий вечір, — посміхнулась Мейв і собі. — Знаю, що мамонтята не справили на тебе гідного враження, але дуже дякую, що підтримав мою спробу.
— Так, краще не розповідай цей жарт більше нікому, — хитнув головою Таймір, трохи схиливши голову, пропікаючи дівчину поглядом.
— Більше не буду, обіцяю.
— Усі погані жарти мої, — продовжив Таймір.
— А от цього не обіцяю, пане тигр. Бач, чого захотів. Ексклюзив, то явно не те, що ми можемо одне одному дати, — пирхнула Мейв і зробила крок від хлопця.
Дивлячись одне одному у вічі, вони одночасно важко зітхнули.
— Мені шкода, справді шкода. Це жахливі правила, обурливо несправедливі. Ми мали б самі обирати, кого кохати, з ким одружуватись і заводити сім'ю. А замість нас це робить храм і корона. Я справді злий, що в нас немає іншого виходу.
Скривившись від самої думки про це важке життя, він дивився на Мейв. У дівчини ж від слів хлопця на очі виступили сльози. Вона ж бо була повністю згодна з ним, хоч і прийняла цю сторону своєї реальності, щойно в неї проявилась магія. Насправді вона й не знала, яким би життям хотіла прожити насправді. Маги, через те що було їх в меншості, мали свої переваги в суспільстві. Кращі посади, вигідніші умови в усьому, навіть якщо б їй колись довелося брати позику в банку, вона б сплачувала лише три відсотки, замість стандартних п’яти. Більше доступних розваг, можливостей себе реалізувати, повага від суспільства і підтримка королівської сім'ї. То хіба це не достойна плата? Просто вибір супутника життя робить замість неї магія.
На це питання відповіді у Мейв, на жаль, не було. Зараз вона злилась радше на брехню батьків і нареченого, ніж на сам факт його наявності. Все ж вона б не була готова проміняти свої магічні сили на ілюзорну свободу вибору партнера. Саме ілюзорну, бо як у аристократки вибір її був би все одно обмежений і мав узгоджуватись з рішенням батьків. Загалом, все не так однозначно.
— Ти б віддав свої магічні сили, щоб отримати право вибору? — тихо запитала Мейв те, що цікавило і її.
На мить між ними запала мовчанка. Таймір нахмурився, напевне обдумуючи почуте, а Мейв дивилась на чорне небо, що мерехтіло від розсипу зірок. На вулиці вже було досить холодно і зябко. Завтра мав початись перший навчальний день. І раніше вона вже години три як бачила б солодкі сни. Але тепер усе було по-іншому. Її рішення перестали бути такими категоричними, вона більше не хотіла бути правильною і хорошою дівчинкою. Вона хотіла відкрити для себе всі грані життя. Добрі і погані, веселі і сумні. І навіть розчарування та біль зради, які вона пережила буквально кілька днів тому, стали для неї цінним уроком.
Не все в житті буває як ти того хочеш. Але це не означає, що потрібно покірно прийняти все, що випало на твою долю. Принаймні вона цього робити точно не збирається, і навіть якщо в кінцевому рахунку на неї чекає біль і розчарування, зараз Мейв обіцяла собі, що жалкувати не буде ні про що.
— Ні, не віддав, — нарешті тихо відповів Таймір. — Ти права, я б не відмовився від сили.
— То й злитись немає причин, — з розумінням кивнула Мейв. — Хоч ми і не вільні у своєму виборі, але отримуємо за це чималі привілеї. Це якщо не говорити про саму силу... Навіть без цих додаткових привілеїв я б не захотіла її втратити. Тому... давай просто насолодимось нашим побаченням на наступні вихідні.
— Тоді ти більше не уникатимеш мене в академії?
Таймір зробив крок уперед, знову скорочуючи відстань між ними. Провівши пальцями по її щоці, він схилився до дівчини, торкнувшись чолом її чола.
— Хочеш позбавити себе уваги всіх інших леді?
— Це буде приємним бонусом.
— Тоді не бачу причин, чому б нам не спілкуватись відкрито. До того ж нас сьогодні уже бачили і в таверні, і в клубі.
— Ти права. Добраніч, Мейв, — пробурмотів Таймір, залишивши теплий поцілунок на її щоці.
— Добраніч, Тайміре, — посміхнулась Мейв.
І щойно хлопець розтис свої обійми, вона помчала до гуртожитку. Втомлена, натхненна і щаслива. Здавалось, що попереду на неї чекає неймовірний калейдоскоп почуттів. Головне — тільки голову зовсім не втратити... Все ж страждати потім у шлюбі від розбитого серця їй би дуже не хотілося.
