Мій крилатий ректор

Розділ 16

Черга до жіночої вбиральні, як і у будь-якому громадському місці, була довжелезною. Мейв вже нервово тупцювала на місці, з думками, чи встигне вона дійти до гуртожитку... все ж пішки їм ще хвилин двадцять йти. Але... випиті коктейлі дали про себе знати, тому дівчина, переминаючись з ноги на ногу, так і не наважилися покинути чергу.

Цей бік студентського життя був для Мейв в новинку. Вона і подумати не могла, що вже в перший же день навчання, прямо посеред тижня, у клубі чи таверні буде такий ажіотаж. Вона знала, що й Люсіль ходила гуляти в такі дні... але чомусь Мейв здавалось, що таких відчайдух значно менше.

Хмикнувши про себе, Мейв з полегшенням зайшла у приватну кабінку. Швидко зробивши всі свої справи, вона підійшла до дзеркала, аби оцінити свій стан. Що казати... очі горіли, тіло трохи вологе від поту спокусливо виблискувало під неоновою підсвіткою, волосся в суцільному хаосі, але навіть так локони красиво обрамляли її обличчя. Легкий рум'янець на щоках і пухкі рожеві губи, що так і жадали поцілунків... Настрій був на те, щоб ще гуляти. Але мозок вперто твердив про те, що завтра зранку вже починається навчання. Тож, плеснувши прохолодної води собі в обличчя, Мейв обтерла груди і шию й попрямувала на вихід. Настав час йти додому... поспішати нікуди, попереду у неї ще цілий рік.

— Яке насичене у тебе життя, однак, — почула вона тихий хрипкий голос із тіні.

Мейв рухалась коридором на вихід. Істот було небагато, але де-не-де дорогою зустрічались глибокі ніші, позбавлені світла... саме з такої ніші до неї і донісся звук. Знайомий голос пустив табун мурашок її шкірою та змусив зупинитись. Повільно повернувши голову, Мейв вдивилась у темряву, сумніваючись, чи не примарилось їй бува.

Та власник голосу вирішив полегшити їй завдання, зробивши легкий крок уперед. Кайрос вийшов на світло, демонструючи свої чорні очі.

— Ректоре, — плеснула в долоні дівчина. — Яка ж зустріч. Ніколи не подумала б, що така поважна особа буде гуляти в такому... ем... місці.

— В якому це такому?

— Ну це ж нічний клуб... а Ви, пане ректоре, не застарий для таких розваг?

Вона спеціально виділила звертання. Все ж вчора вночі все між ними було по-іншому. Тоді вони були просто двоє незнайомців, вони були на рівних. Але сьогодні все змінилось... і тепер, окрім бажання Мейв, їх розділяв ще й статус, вік і купа інших речей. Наприклад, роздратування, підсилене бажанням продовжити більш близьке знайомство. Та Мейв визнавати цього не хотіла, ні йому, ні тим більше собі.

— Коли полізла цілувати мене, то старим не вважала.

Мейв на це лиш знизала плечима:

— Я думала, ви студент.

— Я, по-твоєму, схожий на студента? — розсміявся Кайрос.

— Ну, ви справді виглядаєте старше за більшість моїх однолітків, але ця ніч була для студентів. Правила академії чітко говорять про те, що викладачі чи інші представники академії не мають права пересуватись по території в цю ніч. Тому я й не розглядала іншого варіанту.

— Що ж, це справді була моя помилка. Я про це правило не знав.

— Тепер знаєте, — ввічливо посміхнулась Мейв. — Бувайте.

— Уже біжиш до свого хлопця... я здивований, не думав, що ти така.

— Яка? — огризнулась Мейв, різко повернувшись і буравлячи його поглядом.

— Вітряна. Спершу цілуєш мене, а на наступний вечір уже обіймаєш іншого. Ваше покоління таке непостійне, — похитав головою Кайрос.

— І що? Не вам мене за це засуджувати. Чи одного поцілунку пану ректору мало? — вигнула брову Мейв. — Я справді думала про те, щоб поцілувати вас знову... як подяку за нові правила польової практики. Це справді чудова ідея, але...

— То поцілуй, — перебив її Кайрос і, потягнувши за запястя, затягнув у цю саму темну нішу, притискаючи її спиною до холодної стіни.

Його чорні крила повністю перегородили їй шлях відступу. Вони надійно заховали їх у темряві від сторонніх очей. Серце в грудях Мейв калатало з неймовірною силою, а теплий подих чоловіка, що опинився надто близько, дурманив її думки.

Кайрос не рухався. Притиснувши Мейв всім своїм тілом, він опустився до її обличчя, але останній крок вирішив залишити за нею. Чіпкі пальці стисли її талію, а великий палець ковзнув по теплій шкірі живота. Він не міг би собі пояснити свого вчинку зараз, але зупинятися він не хотів... просто не міг, завмерши в очікуванні її дій.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше