Мій крилатий ректор

Розділ 15

Таймір вже майже торкнувся її губ, вона відчула теплий подих хлопця й навіть очі прикрила, затамувавши подих в очікуванні. Але внутрішньо відмітила, що того хвилювання і бажання, яке накрило її вчора, яке штовхнуло її рухатись вперед і самій зробити перший крок, сьогодні зовсім не було.

— Я так не можу, — почула вона хрипке зізнання і різко відкрила очі.

— Не можеш?

— Ти випила, — його пальці все ще пестили її обличчя, але він вже відсунувся, аби поглянути їй в очі. — А я... ти ж з першого курсу, з першого дня знайомства мені сподобалась. Тому я не збираюсь зараз поспішати. Я так довго на тебе чекав. До того ж, у нас побачення на вихідних, якщо ти не забула.

Мейв ляскала віями з нерозумінням, дивлячись на хлопця. У її розумінні цього світу він би не мусив ставитись до можливого побачення... чи чогось більшого, що могло б статися між ними, так серйозно. Адже навіть якщо припустити, що вони закохаються, шансів у них бути разом все одно не було. Але чого прикидатись, вчинок хлопця був дуже приємним... і навіть зворушливим. Настільки, що її зрадливе серце таки пропустило удар, попри те що вона цього не хотіла.

— Я пам'ятаю про побачення, — кивнула головою Мейв і таки залишила теплий поцілунок на його щоці. — І з нетерпінням чекатиму.

— Тоді, може, ще потанцюємо? — почухав потилицю тигр, продемонструвавши свої ямочки на щоках.

Він завжди так посміхався, коли здавався збентеженим.

— Тільки не довго... хтось обіцяв покласти мене в ліжко до півночі.

— І я виконаю свою обіцянку, Мейв. А тепер ходімо, якраз повільний трек. Обіцяю, що тобі сподобається кружляти зі мною.

В галантному поклоні Таймір запропонував руку Мейв і повів її на танцпол. Притиснувши дівчину до себе непристойно близько, він схилився до її шиї, вдихаючи аромат. Все ж він був перевертнем, а одна з причин, чому Мейв йому сподобалась, — її квітковий запах. Такий ніжний, зовсім не характерний для відьми... що хлопця заінтригувало і змусило бажати більшого.

Вони кружляли по залу, дивом не стикаючись з іншими парами. Серце Мейв калатало від хвилювання, та її тіло було покірне ритму і вправному партнеру, що без будь-яких проблем вів у їхньому танці.

Кристали під склепінням, що досі спалахували різнобарвними феєрверками, раптом згасли, розлившись по залу теплим бурштиновим світлом. Рука Тайміра надійно лежала на її талії, друга обережно переплела пальці з її пальцями, а Мейв поклала свою долоню йому на шию, уткнувшись носиком у сильне плече. Вони рухались неспішно, в такт музиці, і десь над їхніми головами в напівтемряві ліниво кружляли золоті вогники.

— Ти муркаєш, — прошепотіла вона, відчувши, як у його грудях відлунює низька, ледь чутна вібрація.

— Не вигадуй, — буркнув Таймір і, вдавано суворо відвернувшись, видав ще один тихий звук, від якого Мейв не втрималась і розсміялась.

 Її сміх потонув у плечі хлопця, а його руки лише міцніше притисли її до себе, не бажаючи розлучатись. Коли музика змінилась, вони так і не відірвались один від одного, продовжуючи рухатись в такт. Дивлячись одне одному в очі, сміючись і насолоджуючись кожною миттю цього вечора.

— Як би не було сумно, але нам час, — більше прокричав, ніж сказав, Таймір їй на вухо.

Все ж музика на нижньому ярусі лунала надто гучно.

— Я зараз забіжу до вбиральні, і підемо, — крикнула йому Мейв. — Забери наш одяг поки.

Таймір кивнув, і вони розділились.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше