Мій крилатий ректор

Розділ 14

Ритмічна музика затоплювала свідомість, втягуючи Мейв у запальний танець. Вона раніше не танцювала так... палко. Але сьогодні зробила для себе відкриття. Їй, виявляється, подобається танцювати. Таймір тримав свої руки на її талії, доки дівчина звивалась поруч з ним, віддаючи себе ритму.

— Не можу повірити, що ти справді погодилась, — загарчав тигр, притискаючи Мейв ближче до себе.

— Я теж... але ні про що не шкодую. Єдине...

— Що?

— Випити б чогось. Тут дуже гаряче.

— Тоді ходімо займемо столик і трохи перепочинемо.

Мейв кивнула і послідувала за Тайміром. 

Нічний клуб мав два яруси, хоч і знаходився в підвалі. Нижній, найширший, був суцільним танцполом під кам'яним склепінням, де замість люстр під стелею ліниво кружляли сотні кристалів, що вибухали барвистими спалахами в такт музиці. Стіни з темного граніту були поцятковані світними рунами, які пульсували, наче живі, а магічні програвачі, вбудовані в кам'яні ніші, змушували підлогу ледь помітно вібрувати під ногами.

Верхній ярус піднімався навколо танцполу амфітеатром у три шари, і звідти танцюючих було видно як на долоні. На найвищому, найтемнішому щаблі, за важкими оксамитовими завісами та напівпрозорими бар'єрами, ховались VIP-ложі, куди пропускали лише обраних. Другий шар, платний, займали столики з м'якими диванами та лампами в бронзових оправах, і саме тут Таймір замовив місце для них. Третій, найближчий до танцполу, був із вільною розсадкою: тут юрмились студенти з келихами, шукаючи, де присісти.

Бармени в чорних жилетах спритно жонглювали пляшками, а між столиками снували офіціанти, збираючи замовлення з дрібних вогників, що летіли від гостей, і згодом поверталися з напоями. 

Таймір, міцно тримаючи її за руку, провів Мейв другим шаром до їхнього столика, і дівчина з полегшенням опустилась на м'який диван.

На диво, чекати довго не довелось, і вже за мить перед ними опинились склянки, в яких парували напої.

— Гарячі? — здивувалась Мейв, не наважуючись торкнутись прозорого скла.

— Ні, — хитнув головою Таймір. — Це примарний мох дає такий ефект. Коктейль взагалі називається «Поцілунок примари», він прохолодний і чудово освіжає, але... це ж не простий клуб. Тому й подача відповідна.

— Тоді смачного, — кивнула Мейв і підняла склянку, аби спробувати це диво барного мистецтва.

Солодкувато-терпкий смак заполонив всі її смакові рецептори, і справді добре освіжаючи. Потім один коктейль швидко замінився іншим. Спускатись танцювати вже не хотілося, замість цього відстань між Мейв і Тайміром ставала все меншою, розмови ще відвертішими, а передчуття все яскравішим.

 Доки в якийсь момент пальці хлопця не ковзнули її щокою. Таймір поправив неслухняне пасмо її волосся, закладаючи його за вушко, а прямий погляд його оранжевих очей змусив Мейв затамувати подих.

Вчора вона сама подарувала свій перший поцілунок чоловіку, котрий виявився її ректором... а сьогодні завмерла в очікуванні поцілунку від свого однокурсника. Напевне, дівчина мала б засумніватись, розхвилюватись чи, може, розізлитись сама на себе. Але на диво в її голові панував чистий спокій. Скоріше за все, виною цьому стали три коктейлі, які Таймір їй вправно підсовував. А можливо, рішення, яке вона прийняла раніше... але Мейв вирішила, що принаймні має зважити більш детально, з ким із претендентів варто дійти до кінця.

Хоча... чи є спокусливий ректор все ще у цьому списку кандидатів?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше