Цього разу дівчата вирішили обрати більш скромні наряди. Люсіль — тому що в неї вже була компанія, яку не потрібно було б зваблювати... ну а Мейв просто не хотіла мерзнути. Все ж хоч була й рання осінь, для найпівнічнішої частини королівства була характерною більш прохолодна погода.
Довгий шкіряний плащ із легким підшубком чорного кольору, вузькі чорні шкіряні штани, чобітки на досить зручному для ходьби каблучку і теплий светр смарагдового кольору. Навіть з високою горловиною він не приховував звабливих форм рудоволосої відьми.
Люсіль обрала для себе довгу в'язану сукню молочного кольору, що облягала її тендітну фігурку, чобітки на низькому ходу такого ж кольору, а зверху одягла коротку шубку в тон свого образу. Загалом, на світлому, чистому фоні її яскраве синє волосся виділялось особливо привабливо. До пари йому була маленька сумочка, вишита синім бісером. Як хвалилась Люсіль — ручна робота. Коштувала їй чималих грошей, але кого то хвилювало? Правильно — нікого.
— Поїдемо на твоєму магвеї? — уточнила Люсіль, коли дівчата вийшли на парковку.
— Краще не варто, — хитнув головою Касіал. — Можемо повернутись пізно, то й місця запаркуватись не буде. До того ж таврель хтось планував пити. Магвей точно зайвим буде.
— Отож, — погодилась Мейв, оглядаючи Касіала.
Їй завжди було цікаво, чи не задуває феніксам холодний вітер під одяг. Все ж вони змушені ходити з отворами в одязі для крил. Нехай і існує спеціальна тканина, що полегшує їм життя, спеціально розтягується і звужується, аби можна було спокійно одягнутись. Але... отвори ж залишаються. Ось і зараз Касіал у своєму довгому пальто молочного кольору викликав хвилю цікавості у дівчини. Але питати вона не наважилась... було б якось непристойно. Друге діло, якщо Люсіль вивідає таку інформацію у свого хлопця. Тоді можна буде й обговорити.
— Воно то так... але йти вночі пішки не хочеться, — протягла Люсіль, з тугою поглядаючи на Ластку, повз яку компанія проходила.
— З нас двох саме я на підборах, — хмикнула Мейв. — Тож не ний, прогуляємось. Буде тобі тренуванням перед лісом Стрейхел.
— Знову ти за навчання завелась, — буркнула Люсіль. — А казала, що цього року відриватися будем.
— Так ми й відриваємось. Чи це не я, по-твоєму, вже другий вечір підряд гуляти йду, замість навчання?
Люсіль на це лиш тихо зітхнула, ну бо що тут скажеш. Так то воно і правда, але вчора ж подруга пішла раніше й навіть не попередила, куди зникла.
— А що за привід? — поцікавився Касіал, який якось непомітно для себе влився в компанію дівчат, але його це більш ніж влаштовувало.
Всяко цікавіше, ніж гуляти з одними хлопцями. Нагулявся вже так у попередні роки навчання. Тож не лише для Мейв цей рік став роком відкриттів.
— А заміж виходжу одразу після випуску, от і вирішила надолужити згаяне, — знизала плечима Мейв.
— Ого, так рано призначений з'явився.
— Так одразу ж і з'явився, — розсміялась Люсіль. — Тільки їй батьки не сказали, і жила собі наша Мейв у щасливому невіданні.
— Хм, і що думає твій наречений з приводу твого загулу на цей рік? — криво усміхнувся Касіал. — Я ж правильно розумію, що ти вирішила не особливо шанувати його почуття?
— А мої він шанував? Навіть познайомитись не приїхав. Тож поки його не бачила в очі, то нічого йому й не винна. І чхати я хотіла на його зайнятість. Чи не вважаєш ти, Кас, що таке відношення чоловіка саме за себе говорить про його відношення до шлюбу?
— Ну не знаю, може, у нього причини є.
— Ну, як мінімум, за чутками, у нього і руки є. Міг би написати, — знизала плечима Мейв. — А тепер годі про сумне. «Відьомський казан» вже за рогом. Чур вибираємо місце біля вікна.
І вже за мить компанія відкрила двері нової затишної таверни. Парке тепло, змішане з гомоном голосів, одразу ж вдарило в обличчя. Після прохолодного вечора це було мов бальзам на душу, і дівчата разом із феніксом швидко зачинили двері за собою.
Таверна виявилась саме такою, як про неї й розповідали. Низькі дубові балки під стелею були обвішані пучками сушених трав, мідними казанками та гірляндами крихітних магічних вогників, що мерехтіли, наче світлячки в літню ніч. Стіни з темного каменю прикрашали старовинні гобелени й карбовані свічники, а м'яке приглушене світло робило обличчя навколо золотавими та таємничими. З магічних програвачів десь у кутку лилася неквапна мелодія: скрипка, флейта і ледь чутний ритм барабана, що ніби відбивав серцебиття самої таверни.
Зала була повна. За довгими столами, на лавах і в затишних нішах тісно сиділи студенти академії: сміялись, сперечались, чаркувалися важкими глиняними кухлями. Між столиками легко, наче пелюстки на вітрі, пурхали дві офіціантки-феї, чиї прозорі крильця ледь помітно тремтіли, розсипаючи в повітрі блискучий пилок. Лише один столик, у найтемнішому закутку, тримався осторонь загальної метушні. Мейв навіть вдалося розгледіти, там сиділи кілька викладачів, що говорило про те, що новий заклад і справді чудовий. Аби куди місцева професура точно би не ходила.
В кімнаті відчувався солодкувато-терпкий аромат таврелю, пряного ліару з корицею та гвоздикою, печеного яблука й свіжого хліба. За масивною барною стійкою, відполірованою до дзеркального блиску, стояв молодий дріад з волоссям кольору молодого листя, і ліниво протирав келихи, перекидаючись жартами з гостями. А позаду нього, між полицями з різнокольоровими пляшками, виднілась тонка різьба, що миготіла різними кольорами, створюючи чаруючу підсвітку. Єдине, що вказувало на якусь сучасність.
— А ось і вільний столик, — вигукнула Люсіль.
І потягнула їхню трійцю до невеличкого круглого столу на чотирьох. Прямо біля дерев'яного вікна з напівпрозорими білими фіранками, як і хотіла Мейв.
— Три кухлі таврелю, яблучний пиріг і м'ясна тарілка, — зробив замовлення Касіал.
А Мейв мовчки вивчала оточення. І вчорашні наги, з якими знайомство не затягнулось, і кілька її одногрупників, включно з Гарсом, і навіть Таймір, тигр-перевертень з іншої групи, що вже кілька разів пробував з нею перейти до більш близького спілкування... але того, кого хотіла побачити Мейв тут сьогодні точно не було.