Мій крилатий ректор

Розділ 11

— То що там у тебе? — пожувавши свою губу, задумливо уточнила Люсіль.

— Знайти і приручити дикого фамільяра, — захоплено перечитувала своє індивідуальне завдання знову і знову Мейв.

Кожна поважаюча себе відьма повинна прикликати фамільяра, і якщо достатньо сильна, то можна навіть і не одного. Але дикий фамільяр — це щось на межі фантастики. Це треба мати колосальну удачу, силу, терпіння... і ще раз удачу!

Тож завдання було дуже непросте, шанс виконати його одразу здавався мізерним, якщо взагалі є хоч один шанс його виконати. Звісно, крім цього завдання із зірочкою були й інші. Збір трав і рідкісних інгредієнтів, створення унікального рецепту і варіння зілля. Фактично це і було її основне завдання, як для відьми це було цілком логічно. Звісно, вона бойовий маг, отже, зілля має бути відповідне. Якусь лікувальну бурду не звариш, таке їй просто не зарахують. Але пошук дикого фамільяра — це особливе додаткове завдання із зірочкою. І Мейв була в захваті.

— А в тебе що? — відірвавшись від свого листа, глянула на подругу Мейв.

— Знайти насіння і виростити квітку Лістра, — захникала Люсіль.

— Ооо, — протягла Мейв. — Якщо виростиш дві, дай мені одну, будь ласочка. Я собі в зілля її додам, аби посилити його.

— Жартуєш? Де я тобі її знайду? Та вони смерті моєї хочуть! Лістра росте в самих небезпечних і важкодоступних місцях, поруч з нею завжди є якісь монстри. І вони хочуть, щоб я отримала її насіння? Та в мене жодного шансу! До того ж зробити це треба буде через місяць. Бо якщо я маю її виростити, то мені потрібно буде місяців шість, аби перший пагінець проріс. Отже, в мене на це довбане завдання лише одна спроба!

— Хм... а якщо я тобі допоможу? — пробурмотіла винувато Мейв, визнаючи, що й завдання Люсіль виявилось зовсім не таким простим.

— І я можу пошукати, — кивнув поруч з дівчатами Касіал. — Це не суперечить моєму завданню, просто буде додатковою ціллю.

— Але завдання ж індивідуальні, — знову захникала Люсіль.

— Але в твоєму листі написано саме виростити квітку Лістра, — всунувши свій ніс в чужий лист, радісно кивнула Мейв. — Це додаткове завдання, навіть якщо не справишся, нічого страшного. Просто свій перший захід у ліс присвяти пошукам, як і ми. А вже наступні рази сконцентруєшся на виконанні інших завдань. Як на мене, занадто для тебе легких. Тож не хвилюйся, все буде добре.

— Легких? — пирхнула Люсіль.

— По факту ти повинна зібрати всі пагінці найстаріших дерев лісу Стрейхел. Тобі, як дріаді, це раз плюнути.

— Не так вже й легко вмовити найповажніші й найстаріші дерева лісу віддати пагінець, — закотила очі Люсіль. — Але це явно простіше, ніж знайти квітку Лістра. То ви мені і справді допоможете?

— Звісно, — посміхнувся Касіал. — І щоб збільшити шанси, можемо попросити когось ще.

— Не можемо, — хитнула головою Мейв. — Краще, аби про це знало якомога менше народу. В умовах то написано лише виростити, але краще перестрахуватись. Нас трьох буде більш ніж достатньо для цього завдання.

— Думаю, ти права, — видихнула Люсіль і поглянула на свого хлопця. — Тобі доведеться постаратись.

— Зроблю все від себе можливе, моя леді.

— То яке у тебе завдання, Касіале? — втрутилась Мейв, перериваючи їхні ніжності.

— В основному полювання на повзучих монстрів, а ще я повинен знайти арахноїда і піймати його. Нашим цілителям потрібен живий павчук для якихось зіль, і в мене термін на виконання додаткового завдання обмежений.

— Обмежений? — здивувалась Мейв.

— Ага, до зимових канікул. Тобто матиму лише три спроби, — хмикнувши, Касіал почухав потилицю, явно здивувавшись таким жорстким термінам, але бігти і розбиратись із куратором було б дуже великою помилкою. — Можливо, тому що я тут за обміном, вирішили трохи ускладнити мені життя. Та байдуже.

— Нам треба буде тримати в лісі зв'язок. Якщо хтось буде бачити потрібні іншому інгредієнти або монстрів, ми зможемо повідомляти. За одну вилазку весь ліс не обходиш, а так ми зможемо допомогти одне одному і направити.

— Це може бути порушенням правил, — сумно протягла Люсіль.

— Але хто про це дізнається, — хмикнула Мейв. — Спілкуватимемось за допомогою магфонів, а не магії, ніхто й не виявить. Головне, аби їх не заборонили брати із собою, а про це ректор Ашфорд не сказав і слова сьогодні.

— Як і куратор Лойс, — підтримав дівчину Касіал.

— Тоді домовились, — задоволено кивнула Люсіль. — Ходімо прогуляємось у місто, можна заглянути у «Відьомський казан».

І на здивований погляд Мейв Люсіль весело додала:
— Це нова таверна біля академістечка. Відкрилась кілька днів тому, якраз перед стартом навчання, кажуть, там дуже колоритно і в старому стилі.

— Чому б і ні, — знизала плечима Мейв. — Але нам краще переодягнутись у щось окрім форми академії, може, студентам не подадуть таврель.

— Так, це зайві ризики, — засміявся Касіал.

І компанія розійшлась, аби через двадцять хвилин зустрітись біля центральних воріт Північної академії чар.

Мейв же подумки хвалила себе, бо дві гулянки підряд на початку навчального року було її особистим рекордом, і дівчина навіть думала про те, що, можливо, з таким графіком і стійкістю молодого організму новий спосіб життя принесе не так багато негативних змін у її успішності, як вона думала спочатку. Від чого її настрій піднявся ще на кілька позначок. Але, звісно ж, про це вона Люсіль не розповіла... не хотіла знову вислуховувати про своє занудство.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше