Розділ 9

— Вітаю, студенти, — пролунав хрипкий чоловічий голос, і декілька дівчат за спиною Мейв тихенько запищали від захвату.

Бо й захоплюватись тут явно було чим. Високий чоловік у чорному одязі, що чудово підкреслював його міцну фізичну статуру, з велетенськими чорними крилами, які навіть у складеному вигляді викликали бажання доторкнутися. Чорне коротке волосся недбало зачесане назад, легка щетина, гострі вилиці, прямий ніс, невеличка ямка на підборідді і сірі, мов грозове небо, очі. Він був красивим, значно симпатичнішим за ректора Дошерля, хоч той теж був доволі молодим. А ще з висоти постаменту здавався величезним. Значно більшим, ніж могла осягнути Мейв... ніж вчора їй здалося. Хоча вона не могла відкинути того факту, що сидіти на його колінах, в його обіймах і танути від його поцілунків було дуже приємно.

Він усе говорив і говорив. Роздавав настанови першокурсникам, підбадьорював другокурсників. А Мейв дивилась і не могла зрозуміти жодного слова. Доки не почула, як мова зайшла про цьогорічних випускників.

Це ніби повернуло її з небес на грішну землю, і дівчина тепер не просто дивилась на те, як рухаються його губи, а ще й вслухалась в кожне слово, внутрішньо розквітаючи від передчуття.

— Третій курс цього року пройде дещо змінену програму. Експериментальну, я б сказав. Польове завдання не буде лише як випускний іспит. Протягом року у вас буде шість спроб самостійного виживання в лісі Стрейхел. Після чого в кінці року ви пройдете повноцінний іспит. Але навіть так, для цьогорічних випускників завдання будуть ускладнені. Жодних груп, лише індивідуальне дослідження лісу. Жодних кураторів у межах видимості. Звісно, за вами будуть спостерігати, але ніхто не втрутиться, якщо ви не опинитесь на межі життя і смерті. До того ж, якщо ви дійдете до такого стану в контрольованих умовах, це автоматично означатиме, що іспит провалено. Саме тому у вас перед екзаменом буде шість спроб, аби дослідити ліс і всі його небезпеки. Я покладаю на вас великі надії, тож не підведіть. Якщо ви покажете відмінні результати, то такі зміни торкнуться всіх академій Альвейна.

Слухаючи нові правила з відкритим від захоплення ротом, Мейв була згодна з кожним задоволеним вигуком студентів. Раділи переважно бойовики, але навіть серед інших факультетів знайшлися ті, хто оцінив таку перспективу. Це означало, що польова практика, від якої її батьки намагались Мейв відговорити, тепер стала обов'язковою. І це не могло не тішити.

Раніше в Північній академії польова практика була доступна лише для студентів бойового факультету. Ще до екзамену вони могли ходити під керівництвом куратора в ліс, тоді й сам екзамен проходив значно легше, бо ти вже знав, до чого треба було готуватися. А зараз же... все стало в рази цікавіше, і в батьків більше не буде жодних аргументів, аби її відмовити — адже новий ректор ввів нові правила!

Той самий ректор, якого Мейв уже встигла поцілувати. І тепер думала про те, щоб зробити це вдруге. Чисто з вдячності. Ага.

Коли вітальна промова закінчилась, стримувані перешіптування студентів вибухнули на всю. Навіть Люсіль була рада таким змінам. Мейв навіть помітила, як дріада підморгнула своєму білокурому феніксу, що було незвично... адже зазвичай подруга воліла не демонструвати всім навколо своє особливе відношення до якихось чоловіків.

Далі на всіх чекала вступна лекція з куратором, куди дівчата й попрямували. На щастя для Люсіль, її фенікс був не лише на їхньому факультеті, а виявився ще й в одній з дівчатами групі.

— Можна я сяду поруч з вами, прекрасні леді? — мило протягнув хлопець, зупинившись навпроти дівчат.

Вони найчастіше обирали середній ряд. Так би мовити, ні вашим, ні нашим. Щоб Люсіль могла вільно байдикувати на нудних парах, а Мейв могла старанно навчатись попри все.

— Звісно, — посміхнулась Люсіль і притиснулась до подруги, відсуваючи її всередину ряду, аби звільнити місце, як зрозуміла Мейв, для свого нового хлопця. — Це Касіал. А це моя подруга Мейв.

— Приємно познайомитись, — посміхнувся хлопець і простягнув Мейв руку.

— Навзаєм, Касіале. Отже, ти зі столиці?

— Так. У нас доволі жорсткі правила для польових практик. Студентам взагалі забороняється будь-яка самодіяльність, що доволі нудно. Тому вирішив перевестись сюди на рік.

— І як батьки на це відреагували?

— Ну, мій дядько допоміг їх вмовити, — криво посміхнувся хлопець.

— Тоді тобі з ним пощастило, — мило захлопала віями Люсіль.

І коли Касіал взяв її долоню в свої руки, вона розпливлась у задоволеній посмішці. Цей жест мав би бути таємним, прихованим партою від чужих очей. Але Мейв, яка сиділа поруч з цими воркунами, лиш закотила очі.

— Так, — погодився Касіал. — А як ви будете своїх заспокоювати такими змінами в правилах навчання?

— Та ніяк. Правила є правила. Якщо їм щось не подобається, можуть піти до ректора, правда, щось мені здається, ректор Ашфорд не та істота, яка піде на поступки стурбованим родичам.

— І як тобі вдалось це зрозуміти? — поцікавилась Люсіль, що нарешті відірвала погляд від свого нового захоплення.

— Інтуїція, — знизала плечима Мейв.

І коли куратор увійшов в аудиторію, Мейв дістала свій записник і перо, аби не пропустити нічого важливого.