Розділ 8

Легкий дотик губ мав би перерватись одразу ж. Мейв справді не планувала того, що сталось далі. Та їй так сподобалось, а те, що Кайрос її не відштовхнув, лиш надало сил. Тож, вчепившись пальчиками в його волосся, вона піддалась внутрішньому бажанню і спробувала поглибити поцілунок. Невміло, але старанно, підкоряючись самим інстинктам, розбурханим таврелем. І коли рука Кайроса лягла на її потилицю, дівчина готова була замуркотіти задоволеною кішкою.

Шкода, що Кайрос її радості не поділяв. Стиснувши її волосся біля самого коріння, він відірвав дівчину від своїх губ.

— Ти що робиш?

— Як що? — пробурмотіла Мейв, збита з пантелику. — Цілую тебе.

— То в тебе є призначений наречений чи ні? Я так і не зрозумів, — нахмурився хлопець.

— Та яка різниця?

— Для мене різниця є, — відрізав він, в очікуванні вдивляючись в її затуманені очі.

— Немає, нікого немає. Ясно тобі? Але такий момент зіпсував, — запхикала дівчина, відсуваючись від хлопця і змушуючи відпустити її волосся. — Іди спи, Кайросе.

— Ну якщо немає, — хмикнув хлопець і різко потягнув дівчину на себе, змушуючи сісти прямо на нього. — Тоді сон може почекати.

— Ти серйозно зараз?

— А хіба ти не цього хотіла?

— Не цього, — загарчала дівчина, що вже втратила весь свій пікантний настрій.

— Тоді двічі подумай, коли наступного разу наважишся цілувати когось. Інший може так просто не відпустити.

— Дуже дякую за пораду, — буркнула Мейв.

І, злетівши з чоловічих колін, поспішила в напрямку гуртожитку. На сьогодні ліміт своїх розваг вона використала. Та й завтра має бути перший день навчання. Тож, заспокоївши своє серце тим, що вона лиш розсудливо надає перевагу навчанню, а не боягузливо втікає, вона навіть не стала повертатись до центрального вогнища, аби забрати свій плащ.

Наступного ранку Мейв прокинулась в кімнаті одна. Вона не чула, щоб Люсіль приходила вночі, отже, хоча б для однієї дівчини вечір закінчився вдало. Тому, не гаючи часу, Мейв швидко прийняла душ, одягла форму академії і заплела високий хвіст. Прискіпливо оглянувши себе в дзеркалі, задоволено посміхнулась.

Коротка чорна спідниця-дзвоник, високі панчохи чорного кольору і акуратні осінні чобітки. Піджак, пошитий по талії, і біла шовкова сорочка. На формі вишиті золотом символи академії, і вільний плащ. Дівчина виглядала впевненою, їй дуже пасувала академічна форма.

Коли ж Люсіль нарешті відкрила двері до їхньої кімнати, вся заспана, в пом'ятій сукні і з творчим безладом на голові, Мейв заливисто розсміялась.

— Зачекай на мене, — випалила Люсіль і чкурнула у ванну.

— Тільки якщо розкажеш усі брудні подробиці, — вигукнула Мейв їй услід і розсміялась ще сильніше, коли почула злісне бурмотіння подруги на те, що ця сукня така ж гарна, як і небезпечна.

— Вбитись можна, поки її стягнеш.

Люсіль сьогодні зібралась з неймовірною швидкістю. І вже за п'ятнадцять хвилин дівчата йшли в напрямку їдальні. Після сніданку на них чекала урочиста промова від ректора про старт навчального року, а після — і перша пара з куратором, який розповість їм план на рік. І вже з завтрашнього дня у студентів починається повноцінне навчання. На здивування, навіть новини про швидкий шлюб не зменшили бажання Мейв вчитися. Що дівчину дивувало і, можливо, внесло певні корективи в першочерговий план вести доволі розгульний спосіб життя цього року.

— Отже, твій білокурий фенікс виявився студентом за обміном, — покивала Мейв, слухаючи про вчорашні пригоди Люсіль.

— Так, уявляєш, він цілий рік буде вчитись з нами на одному курсі. Він теж бойовик. І приїхав сюди заради польової практики. Розказував, що в Північній академії вона цікавіша, ніж у столичній. Там студентів оберігають ще пильніше, ніж у нас.

— Я теж вчора познайомилась із феніксом, що приїхав до нас по обміну. Правда, не уточнила ні курс, ні факультет, — задумливо пробурмотіла Мейв.

Бо правда ж не уточнила. Він її настільки зацікавив, що стало байдуже, чи точно він бойовик. У будь-якому випадку він знається на бойовій магії і має навички для боротьби. Наскільки якісні — це питання, звісно, але теоретично вони вчора багато про це говорили.

— Треба ж, — задоволено протягла Люсіль. — А я то думала, де ти так рано зникла. То як пройшла твоя ніч?

Її грайливі брови ходили туди-сюди, вимагаючи подробиць. Подробиць, яких Мейв дати не могла, бо й розповідати нічого було.

— Ти ще не розповіла все про свого красеня, тож не відлинюй від своїх обов'язків, — зіскочила з теми Мейв.

— Та що розповідати. Як справжній чоловік він вправно виконав свої обов'язки. Зігрів даму своїм теплом і зранку допоміг мені зібратись, вчасно розбудив, аби не спізнилась на сніданок. Одним словом — джентльмен, — поважно закінчила Люсіль. — Тож ми домовились зустрітись ще кілька разів для взаємного... ем. Для взаємної підтримки під час цього непростого випускного року. Але не хвилюйся, всі парні завдання будемо робити ми з тобою разом.

— Ну що ж, тоді рада чути, — хмикнула Мейв і зупинилась у ділянці, відведеній для студентів третього курсу бойового факультету.

Центральна площа перед основним корпусом академії була заповнена студентами. Невелика трибуна, яку встановлювали перед кожною важливою подією, уже була прикрашена академічними стягами. А професори один за одним піднімались на поміст.

Та коли один із професорів заговорив, у Мейв уся фарба зійшла з обличчя. Разом із щасливою посмішкою і легким мрійливим виразом, що переслідував її з того самого моменту, як вона поцілувала Кайроса.

— Студенти, до вашої уваги ректор Кайрос Ашфорд, що буде заміняти ректора Дошерля цього року. — Професорка Лешвір, що читала базові навички цілительства, заплескала в долоні, поступаючись місцем тимчасовому ректору.

А Мейв дивилась на нього й навіть не кліпала, бо запізніле усвідомлення нарешті прийшло в її світлу голову. Він не просто виглядав старшим, він і був старшим. Він же навіть не збрехав їй. Він приїхав сюди за обміном замінити їхнього ректора, приїхав тимчасово. А те, що був у парку в студентську ніч... Так, не місцевий, його могли й не попередити про їхні порядки. А вона і не питала деталей, навіть не підозрюючи про таку підставу.