Розділ 6

Високе палаюче вогнище прямо посеред центральної площі академічного саду одразу притягувало увагу. Жар, що від нього йшов, зігрівав шкіру, змушуючи знімати верхній одяг. Музика, яка лунала з відтворювачів, задавала впевнений ритм, а магічні вогники, що літали в повітрі, створювали ефект мерехтливих світлячків.

На цьому студентському святі не було місця викладачам, так було заведено ще з часів заснування академії. Такі вечірки проводились тричі на рік: перед початком навчання, після зимових екзаменів і в кінці навчального року. Єдина умова — не покидати територію академії. Все інше в цю святкову ніч студенти могли собі дозволити без будь-яких зайвих питань зі сторони старших.

Тож коли Мейв із Люсіль нарешті сюди дістались, вечірка була вже в самому розпалі.

— Ну що, — зашепотіла Люсіль на вухо Мейв. — Вже хтось притягнув твою увагу?

Мейв блукала поглядом по натовпу, оцінюючи наявних представників чоловічого роду. Студентів зі свого курсу вона добре знала, але за роки навчання жоден із них її уваги до себе так і не привернув. Хоч був один тигр-перевертень, такий же рудоволосий, як вона, що кілька разів зміг її зацікавити. Та все ж Мейв шукала чогось зовсім іншого зараз.

Сьогодні тут зібрались усі курси, в тому числі першорічки. І серед них були двоє високих і досить атлетичних наги, що яскраво виділялись на загальному тлі. Стягнувши свій плащ, Мейв вирішила для початку познайомитись з ними. Підморгнула подрузі й взяла келих таврелю. Золотиста пінка приємно тріскала на язиці, а солодкувато-терпкий смак напою зігрів горло. Тож, зробивши великий ковток, Мейв задоволено посміхнулась.

Взагалі дівчина надавала перевагу чаю або ж, на крайній випадок, могла випити фруктового ліару. Але раз вона вже взяла за ціль спробувати все можливе за цей рік, то й від таврелю не відмовилась. Розділившись з Люсіль на цьому святі життя, Мейв рушила до обраних нею жертв на сьогоднішній вечір. Вона не уявляла, як правильно фліртувати чи привертати увагу чоловіків. Тому вирішила діяти по інтуїції.
Все ж відьма вона чи хто?!

Хлопці стояли трохи окремо, спостерігаючи за студентами. Хтось танцював, хтось обіймався, проявляючи особливу близькість, а хтось уже цілувався... та так, що було видно, як язиком до гланд свого партнера дістає. Проте не звернути увагу на рудоволосу красуню, що рухалась прямо в їхньому напрямку, вони не змогли.

Хитаючи стегнами, Мейв наблизилась до хлопців і чарівно посміхнулась.

— І як вам перша студентська вечірка?

— Було доволі нудно, доки ти не прийшла, — почав хлопець з коротким білим волоссям і жовтими очима.

Нага в ньому видавали видовжена зіниця, як у змії, а ще чотири білі лусочки на шкірі шиї. За кольором цих лусочок можна було дізнатись, який колір у його другої іпостасі. А ще Мейв читала в книгах, що на тілі нагів можна знайти лусочки й в інших місцях, інколи в досить інтимних. Та це вже були індивідуальні особливості, про котрі просто так дізнатись би не вийшло. Можливо, тому вона й обрала їх. Перш за все в крові заграла цікавість.

— Мейв, — посміхнулась дівчина і простягла руку блондину.

— Я Ессар, а це Варіс, — вказав він на свого друга.

Його очі були червоними, з такими ж подовженими зіницями, а чорне волосся було заплетене в прямий довгий хвіст. Лусочки на шиї були червоного кольору, що було рідкістю. Тож Мейв навіть захотілось побачити його другу подобу.

— Дуже приємно, хлопці. Дуже приємно, — простягла задоволено дівчина, пожимаючи й руку Варіса. — На якому ви факультеті?

— Ми обрали артефакторику, — гордо протягнув Ессар. — А ти?

— А в мене бойовий, — хмикнула Мейв. — Піду собі ще налью.

— Я можу принести, — запропонував Варіс.

— Та ні, не потрібно, — хитнула головою дівчина і пішла до Люсіль.

Укол розчарування, що з'явився, коли такі дужі хлопці виявились всього лиш артефакторами, Мейв собі пояснити не могла. Та продовжувати подальше спілкування не стала. Все ж, навіть з урахуванням того, що вони були першокурсниками і були б слабшими за неї в будь-якому випадку, характер у бойовиків і артефакторів зовсім різний. Тому й втратила інтерес так швидко. Ну не притягували її чоловіки, сконцентровані на розробках. Хотілося, щоб хлопець міг постояти за себе, вогняну кулю кинути, чи опонента через спину в рукопашному бою, ну і зі зброєю щоб умів поводитись.

У випадку ж з цими представниками магічної еліти виходило все неоднозначно. Ніби й красиві, але, як виявилось, не в її смаку.