Розділ 5

— Ти справді одягнеш ось це? — тупо перепитала Люсіль, дивлячись на свою подругу, що зараз вкладала свої яскраві руді локони в зачіску в стилі «вишукана недбалість».

— А що не так? — здивувалась Мейв.

— Та ні, все так, — хмикнула Люсіль і взялась уже за свій макіяж. — Просто не очікувала від тебе таких очевидних змін.

— Це ти мені цю сукню подарувала.

— Я. Але ніколи не думала, що ти її колись наважишся одягнути.

— То нащо було дарувати? — розсміялась Мейв.

— Хотіла оцінити твою реакцію. Але я щаслива, що тобі сподобався мій подарунок.

— Ти ж знаєш. Раніше мене ніколи не цікавили стосунки чи щось таке. Я думала, у мене є багато часу, і хотіла сконцентруватись на навчанні. Але тепер у цьому немає особливої необхідності.

— Взагалі не розумію, з чого ти взяла, що в тебе багато часу. Я завжди тобі говорила, що наречений може з'явитись у будь-який момент.

— Просто... я не знаю. Була впевнена, що якщо він не народився раніше за мене, то повноліття досягне значно пізніше за мене. Було якесь таке внутрішнє відчуття. Відьма я, чи хто!

— Впевнена вона була, — пирхнула Люсіль. — Тобі пощастило, що лорд Ардан тебе попередив зарання і в тебе є хоча б рік розважитись. А не впиралась би рогом, то, може, і позустрічатись вже з кимось встигла б за ці роки.

— Ну, зустрічатись, так то я особливо й не хочу. Але в мене є план.

— Здивуй мене.

— Я зваблю найсимпатичнішого хлопця, якого зустріну сьогодні. Трохи погуляємо, а потім розбіжимось. Можливо, знайду собі ще когось. Головне — не прив'язуватись надто сильно, тому стосунки тут лишні. Ти ж знаєш.

— Та знаю я, — скривилась Люсіль. — Я двічі на ті самі граблі не стану.

У королівстві Альвейн було досить специфічне відношення до шлюбу. Особливо серед магічно обдарованих істот. Все ж у них права вибору як такого не було, тому вважалось, що берегти вірність не є обов'язково. Основною умовою були спільні спадкоємці. А як вже пара будує своє подружнє життя, нікого не хвилювало.

Ні, звісно, на загал і відкрито практично ніхто не зраджував, все ж норми пристойності хоча б для вигляду зберігалися. Але багато пар у шлюбі, особливо з плином часу, шукали собі когось на стороні. Щось схоже сталося з Люсіль.

Вона стала тією, кого для своїх любощів обрав один місцевий, досить заможний торговець. Прикрим було інше: він їй не сказав, що вже одружений. Дівчина захопилась і встигла закохатись, начисто забувши про те, що рано чи пізно в неї з'явиться свій чоловік. Та ще болісніше стало, коли Ліяр покинув її зі словами, що вона вже набридла і він знайшов собі іншу. Ось це Люсіль переживала найтяжче. З того часу вона вирішила для себе, що навіть якщо й покохає колись знову, то це буде тільки її чоловік. А до тих пір вона не збирається відмовляти собі в усіх можливих веселощах. 

Ну бо що тут такого? Всі ж істоти так живуть, отже, нічого поганого в цьому нема.

Мейв же не хотіла поспішати. В неї був план, якого вона хотіла дотримуватись. Та коли доля вже внесла такі корективи, вона вирішила й собі пізнати всі можливі радощі життя. Страшно їй від думок, як складеться подружнє життя з Арданом. Тому й вирішила зробити так, щоб згодом не жалкувати про втрачені можливості.

— От і чудово, мила. Тоді ходімо. Ми сьогодні сяятимемо й гарненько повеселимось. А про майбутнє подумаємо якось згодом.

— Ти права, ми красуні, — підморгнула Мейв відображенню Люсіль у дзеркалі.

Вони стояли, обійнявшись, і розглядали одна одну, милуючись результатами власних старань. Праві вони були. Сьогодні дівчатка виглядали просто неймовірно. 

Мейв обрала коротку, вище середини стегна приталену сукню. Ніжно-бежевий шовк плавно обіймав фігуру, ніби зливаючись зі шкірою. А зверху була ще одна сукня з тонкого темно-бордового гіпюру, що мереживом малював дражливі візерунки. Вона була трошки довша, з довгими рукавами. Але загальний силует виглядав до запаморочення приголомшливо. Яскраві локони спадали до поясниці. Високі чобітки-ботфорди теж темно-бордового кольору щільно облягали ногу, залишаючи тонкий просвіт шкіри між сукнею і взуттям. Увесь вигляд дівчини кричав про її плани на сьогоднішній вечір.

Люсіль же обрала не менш провокативну, хоч і більш ніжну сукню. Вона ніби спеціально додавала дівчині ще більшої тендітності. Щільний корсет ніжно-блакитного кольору з ніжно-зеленою вишивкою, робив її талію ще тоншою. А пишна ніжно-блакитна коротка спідниця додавала об'єму стегнам, створюючи ефект просто неймовірно довгих ніг. Взула дівчина молочні чобітки на тонкій шпильці, щоб візуально ще видовжити силует, а своє яскраве синє волосся зібрала у високу зачіску, відкриваючи ключиці.

— Шкода, що цю красу доведеться прикрити плащем, — засумувала Люсіль.

Хоч і недовго. Головне — дістатись до місця в саду, де буде проходити вечірка. Там щорічно розпалюють високе багаття, а за допомогою артефактів підтримують досить комфортну температуру. Тож можна буде скинути верхній одяг і на всю віддатись музиці, танцям і загальній атмосфері веселощів. Старші хлопці напевне і якісь цікаві напої принесли, щоб точно не було холодно.

— Ходімо, — потягла Мейв подругу за руку, більше не гаючи часу.