Розділ 4

Навчання, як і проживання в Північній академії чар, повністю покривалось державними коштами. Але ті, хто шукає, вихід завжди знайдуть. Тож за додаткові кілька золотих Мейв і Люсіль ще з першого курсу жили в покращеній кімнаті на двох.

Загалом таких кімнат було багацько, все ж тут вчились і більш заможні містяни, і аристократи, і діти зі звичайних сімей, що змогли пробудити свою магію. І ось далеко не кожна аристократка була готова жити із дівчиною, чия мама могла працювати служницею в їхньому будинку. Тому й була створена така ієрархія. Безкоштовні кімнати на чотирьох і платні кімнати на двох. Проти ніхто не був, а академія мала додаткові кошти на власні потреби.

Щойно за дівчатами зачинились двері їхньої кімнатки, що слугувала їм домом останні два роки, вони щасливо посміхнулись. Люсіль чкурнула до свого ліжка і взялася розпаковувати валізку.

— Слухай, то це виходить, що сьогоднішню вечірку до початку року ти не пропустиш? — поцікавилась дріада й кинула погляд на свою подругу.

Якщо так подивитись, вони завжди були дуже різні. Не лише характером, а й зовні. Рудоволоса відьма і синьокоса дріада. Мейв була досить високою, мала струнке й гнучке тіло, а ще досить бойовий характер, саме тому вона і пішла на бойовий факультет і старанно тренувалась, покращуючи не лише магічні навички, а й фізичні. Люсіль же була тендітною дівчиною. Вона була на пів голови нижча за Мейв, мала більш округлі стегна, хоч і була дещо худішою. Прекрасна дріада, повелителька всіх місцевих рослинок, до яких могла дотягнутись її магія. Вона була втіленням ніжності, німфа, що зачаровувала своїм дзвінким сміхом всіх.

Та вся ця ефемерна тендітність розвіювалась, варто було Люсіль відкрити рот і запропонувати чергову авантюру. Певно тому і вона знайшла своє місце на бойовому факультеті.  Маленький ураган у спідниці — якось так називала дівчину її мати. Та Люсіль це не ображало.

— Звісно, — кивнула Мейв. — Я ж казала, що тепер не збираюсь пропускати жодної вечірки. Мама попросила, щоб не дійшло до відвертих проблем. Якщо в мене трохи просядуть оцінки, то нічого страшного.

— Тоді чудовенько. Давай оберемо тобі сукню, я прихопила кілька і для тебе, як відчувала. Ти ж зазвичай лиш форму і береш. Тому ось, можеш приміряти.

— Це дуже мило з твого боку, — посміхнулась відьма. — Та не цього разу. Форму я, звісно, взяла, але й про інший гардероб не забула. Тож і твої сукні якось одягну, але сьогодні надаю перевагу своїй.

— Мені подобається твоя оновлена версія.

— Головне, аби ця оновлена версія не запорола нам сесію, — хихикнула Мейв.

І, розклавши речі, дівчата пішли обідати до їдальні.

Взагалі, академія і всі прилеглі будівлі були в одному стилі. Старі корпуси з темного граніту пам'ятали ще часи, коли магія по Ньоррену ходила вільно, мов господиня. Гострі шпилі, вузькі стрілчасті вікна, різьблені химери на карнизах, плющ, що вже встиг пожовкнути до медового кольору. Усе це віяло затишком старих часів. Та варто було придивитись уважніше, і поміж каменем проступала сучасність.

Замість смолоскипів уздовж алей стояли кристалічні ліхтарі, що самі спалахують, щойно сонце сідає за верхівки Стрейхела. Годинник на ректорській вежі показує час не лише шестернями, а й сяйливими рунічними кільцями, що повільно обертаються навколо циферблата.

Гуртожитки ж додатково покращили ще кілька років тому. І тепер підлога була оснащена кристалічними грілками, що весь холодний сезон дарували тепло, а влітку — таку бажану прохолоду. Над головним корпусом здіймається скляний купол оранжереї, під яким магічні кристали цілий рік тримають одну і ту ж комфортну температуру. Саме тут Люсіль проводить найбільше часу взимку.

Позаду корпусів, за невеликим садом, розкинувся бойовий полігон: кам'яна арена, обнесена стовпами-поглиначами, що гасять будь-яке закляття, яке вилітає за її межі. Саме це місце в академії більш за все любить Мейв.

А ще далі, за кованою огорожею, починається ліс Стрейхел. На кожному стовпі тієї огорожі тьмяно світить кристал-оберіг, і ніхто зі студентів не ризикує заходити за них без дозволу. Принаймні офіційно.

Спільна їдальня була світлою і просторою. Довгі столи, що стояли широкими рядами, і зона видачі їжі при вході справа. Ось тут уже створювати додаткові привілеї для заможних родин ректор Дошерль заборонив. Меню для студентів складалось цілителями, і купити щось додатково в академії було неможливо. За правилами кожен студент повинен був харчуватись тричі на день у цій їдальні, навіть спеціальні магнітні картки завели, аби студенти відмічались на вході й виході.

Меню було розроблено спеціально, аби покращити і стимулювати розвиток магічного ядра, тож обговоренню не підлягало. Якщо ж студенти бажали з'їсти чогось додатково, могли це робити за межами академії. Але обов'язковий шикарний мінімум повинен бути виконананим, інакше могли накладатись дисциплінарні штрафи.

Дивна, звісно, система, але ніхто не сперечався.

Дівчата вже за звичним маршрутом провели свої картки на вході й отримали обідні порції. Після чого, діставшись групки своїх знайомих і друзів, взялися до найсмачнішої частини дня.

Все ж на вечір сили їм ще знадобляться.