2

-Слухай, Марко, - в голові у Марка з’явився голос кактуса Корі.

- Так, я весь у увазі.

- Ми з тобою так давно вже друзі, що я і не пригадую як почалась наша дружба. А пам’ятаєш ми стояли там далі назад в черзі і в чоловіка голова надулась, весело тоді ми з тобою посміялись, друзяко.

- Корі, це було не так і давно, і сміявся тільки ти. Ще підначував того виконавця, щоб він йому ще вуха надув більші за голову.

- Ха-ха-ха! Було б дуже смішно.

- А я? Я вам не друг? Я теж з вами тут уже який час стою, - відізвався в голові голос професора

- Слухайте, я вам не заважаю, тут в моїй голові балакати? Може я вийду?

- Ой та годі тобі друзяку, - сказав Корі

- Тут всі телепати крім мене?

- Та ні, не всі. Думаю тільки ми з Корі, бо інших я не чув хоча я намагався знайти. Вот там бачите, стоїть чоловік в картатій сорочці.

- О той, так, так, - сказав Корі але вже своїм маленьким зеленим ротиком.

- Агов, що таке картатий? Я ніколи не знав, що таке картатий. — відізвався Марко бо йому теж стало цікаво, що там такого в тому картатому чоловікові не так.

- Ну це в клітинку, що такого важкого. Взагалі той во чи шо?, - пирскнув кактус.

- Чому не сказати просто в клітинку, червоного кольору?

- Можливо тому, що я пес і не бачу кольори так як бачити ви, люди.

- Я всі кольори бачу, - гордо промовив Корі

- Бо ти генномодифікований кактус. І взагалі, кому прийшла така ідея, модифікувати кактус.

- Ой не знаю, але хто б то не був він зробив найкращий вибір у своєму житті. Скажи їм Рудольфе!

- Ве-е-е-е! — Протягнув Рудольф як завжди, напевно це був стогін радості.

- Так, що там з тим чоловічком? А то вже і забули чи, що, - Марко нагадав, що вони йому мали повідомити якусь напевно дуже важливу інформацію про чоловіка в картатій сорочці.

- Який чоловік? А чоловік, точно. Та нічого важливого, просто я зазирнув до його голови і він стоїть щоб запатентувати новий рецепт бутерброда з космічною ковбасою.

Марко подивився в перед черги і зрозумівши, що вона ледь рухається він важко подихнув і зрозумів, що від цих диваків йому уже не відмахатись.

Роздивляючись людей і різних істот які були схожі на найнеймовірніші види тварин яких Марко ніколи не зустрічав. Там були і зебра-поні з рогами як в баранчика. Були і горили з кишенями як в кенгуру і вухами як у слона. Ручні пацюки з розмір доброго собаки.

Ціла дивовижа див.

Люди з різною кількістю рук, ніг, вух, та всього чого тільки можна уявити. Були люди з різними цікавими апаратами які пихтіли і скреготали, пускали кольорову пару, стріляли різноманітними лазерами.

Бородатий чоловік з помаранчевою, довгою бородою та з зеленим кучерявим волоссям, тримав у горщику для рослин, механічну руку, яка пестила його бороду.

Жінка з великим стосом плакатів, і Марко міг заприсягтися, що на тих плакатах був Михайло Поплавський.

«Його ще в космосі не хватало» подумав Марко.

- Марко, в мене до тебе пропозиція, - цього разу Корі не став порушувати особисті кордони Марка і сказав в голос, - Ти не хочеш мене забрати з собою. Моя планета вже в занепаді ядерної війни. Ти мене візьмеш і так як ми друзі, то най так буде, що я тобі дозволю залишитись королем, а сам стану великим імператором і буду правити вами по совісті.

- Ну я поміркую над цим.

Далі між ними знову запала тиша. Черга рухалась дуже повільно. Марко втратив лік часу але втоми не відчував.

«Цікаво, я ще зустріну ту дівчину. Чому тут всі розмовляють українською. Чи забуду я те що тут побачив коли повернусь додому»

Сотні думок турбувало на той момент Марка але жодна не була про роботу. Він був радий, що в його житті трапилась така пригода, бо його життя зовсім не мало кольорових днів. Сіра буденність та рутина. Він думав і про те чи може він тут залишитись.

Пройшло напевно голини три доки черга дійшла до кактуса Корі і наступним мав бути наш Марко.

- Ваше ім’я, планета та ціль звернення? — Жінка у віконечку була на вигляд років сорока, з окулярами півмісяцями які ледь тримались на її кінчику носа.

- Імператор Корінадель VI з планети Каргон. Хочу нову планету тому, що моя уже все.

- В якому розумінні, все? Ви її знищили, підірвали, ядерна зима, пандемія.

- Ядерна зима, чому б мені її нищити? Це все Каргонці у війні з генномодифікованими рослинами зробили.

- Мущина, а мені звідки знати, навіщо вам її знищувати. Ви думаєте я тут все знаю. В мене таких як ти за цілий космічний день, ціла куча. Я не знаю всі відповіді на запитання, довідкове віконечко знаходиться на іншій стороні. Як що вам дізнатись чому хтось знищує планети то вам туди. — жінка не відриваючись від свого космічного супер комп’ютера, вказала пальцем на протилежний бік де черга ще більша ніж була до цього віконця.

- Знайдіть мені нове місце життя, і бажано щоб я там був мінімум імператором але бажано божеством.

- Це все, що вам потрібно?

- Ну напевно так, я дуже сором’язливий, щоб просити більшого.

- Ваш запит буде оброблятись приблизно мільйон світлових років, якщо питань більше не має то можете зачекати в нашій залі очікування. Наступний!

- Зачекайте, я не можу так довго чекати, я імператор, жінко ти взагалі знаєш хто я?

- Мущина, в мене за зміну таких імператорів і повелителів, знаєте скільки. Їх мільйони, тож не затримуйте чергу, якщо у вас більше немає запитань, - жінка відірвала погляд від свого комп’ютера і подарувала суровий та не поблажливий погляд кактусу і перевела погляд на Рудольфа, - А це хто такий, його теж реєструвати?

- Це мій імператорський носій, звичайно реєструйте, - гордо сказав Корі

- Гаразд. Вот ваш талон на отримання нової планети, коли настане ваша черга, підійдіть до віконця №15678 та оформіть форму на отримання планети. Гарного вам дня, - Монотонним голосом мовила жінка, -Наступний!