1

Відколи людство відкрило для себе космос, відтоді всі ставлять питання «А чи єдині ми мешканці всесвіту?», «Чому з нами ніхто не контактує?». Хоч є багато теорій і здогадок але доказів нуль. Всі свідки, що буцімто бачили НЛО були або в стані емоційного збудження або під дією різних речовин. Хтось навіть примудрявся сказати, що він був жертвою викрадення, що в нього в дупі є інопланетний зонд.

І таких випадків побільшало з появою інтернету, де люди на різних спеціалізованих форумах обговорюють коли і як їх крали інопланетяни і що при тому вставляли. Назріває одне питання. Чому інопланетяни так люблять вставляти все в те місце куди не варто нічого взагалі пхати? Хіба не краще досліджувати мозок людини? Напевно люди які стверджують про викрадення, самі не проти щоб їм щось і кудись вставляли.

Марко ніколи не вірив в усі ці речі та теорії змов. Він жив собі своє саме звичайне життя, нічим не відрізнявся. Працював касиром у цілодобовому магазині. Проводячи свої зміни за чтивом журналів або переглядом ютуб-каналів. Район був тихим і тільки інколи до магазину заходили молоді люди в пошуках алкоголю, не завжди вони були повнолітні. Маркові було абсолютно на це байдуже. Його задача була продавати, а те що хтось не повнолітній нап’ється то його це не стосувалось. Його б навіть не здивувало, якби до нього серед ночі прийшла шестирічна дитина і просила пляшку пива. Він би без вагань продав.

Марко старався не втручатись у справи інших людей, так само він не хотів, щоб хтось втручався в його справи. В нього не було особливих навичок чи надбань. Просте і спокійне, не цікаве життя.

Але одного разу...

Сидячи за своїм прилавком і куняючи носом у журнал з голими дівками, Марко зрозумів, що зараз точно засне і вирішив зробити собі, чорної, запашної кави. Вставши і потягнувши руки в різні сторони, він ледь не зачепив за собою стенд з цигарками. Легенько торкнувшись їх рукою, стійку з шоколадними батончиками, вони невпевнено похитнулись але залишились стояти. Марко направив пальця на стійку.

- Не на моїй зміні, містере солодкий батончик.

Розмовляти з самим собою або з речами які його оточують, для Марка було нормальним, тож він це не вважав за якесь дивацтво. Всі розмовляють з чимось, що не може відповісти.

Зробивши собі запашної кави, він вирішив покурити перед входом у магазин.

Клієнтів цієї ночі майже не було, крім чувака який хотів за монгольські тугрики купить собі випивки. Його ще обурило те, що Марко відмовив. І виходячи з магазину він обернувся до Марка, постукав себе три рази по грудях і виставив два пальці зі словами «Монголія forever».

«Дурачок» подумав Марк.

Закуривши цигарку і дивлячись у нічне безхмарне небо яке було всіяне купою зірок, його потривожила думка яка раніше ніколи й не навідувалась в його голову.

«Цікаво, які вони інопланетяни? Вони сірі чоловічки як з фільмів чи якісь не видимі і не зрозумілі форми життя з великими мацаками замість рук. Чи дивиться десь там, мільярди світлових років від мене, якийсь прибулець на небо і думає теж саме.»

Відповідь була миттєвою.

Марко побачив як його кава почала повільно вилітати зі стаканчика як у репортажах про космос де все в невагомості.

- Е-е-е, шановна, а ви куди зібрались, - його абсолютно не цікавило, що відбувається щось не звичне його цікавило тільки куди прямує його кава.

Ось уже з нагрудної кишені сорочки вилетіла пачка цигарок і теж здійнялась в невагомості до зірок.

- А ви куди? Що коїться?

Марко і сам почав повільно підійматись і крутитись в невагомості

- Я зараз виблюю. О величні інопланетяни, поставте мене на місце, я магазин не закрив!

І він приземлився на землю а в руку йому впали його ключі. Марко закрив магазин як і пообіцяв і звернувся десь до зірок.

- Я готовий! Все одно сьогодні дуже скучно.

Марко летів десь туди у не звідані світи і в польоті хотів ще сьорбнути своєї кави яка теж летіла разом з ним.

Підіймаючись над будинками і думаючи, що за пригода його чикає, Марко був абсолютно спокійний. Тішила лиш думка про те, що завтра вже точно на роботу не потрібно виходити.

Десь на висоті коли йому вже почало бракувати повітря його затягнуло кудись у невидимий корабель інопланетян, режим маскування ніхто не відміняв. І так досить багато людей говорять про них а їм цього не дуже потрібно.

Опинившись у просторій і білій кімнаті і стоячи в її центрі, він почув голос. Голос був досить карикатурний як з чорно-білих фільмів. Він був максимально «роботівський».

- Вітаю, згідно даних ви є найрозумнішою істотою яка є на цій планеті-колонії, - сказав робот

- Це звичайно приємно, що ви так подумали але ви помилились. Я звичайний планктон, який живе своє нудне і посереднє життя у океані під назвою «Як стати успішним і жити в своє задоволення»

- Відмова, відмова. Планктон — це сукупність дрібних організмів, які живуть у воді. Ви не є жителем водних басейнів Землі.

- Слово сарказм, вам відомо?