Розділ 15. Повна версія

У суботу вранці вийшла стаття про запуск. Перші дві третини стосувалися програми бронювання, Мартиного виступу й планів «Вересня». В останньому абзаці журналістка написала, що я підтвердила особисті стосунки з операційним директором компанії Андрієм Левченком.

Фраза була точною. Саме тому я не могла вимагати виправлення.

Андрій надіслав одне повідомлення:

Бачив. Коментувати не буду. Сьогодні перевірю розрахунки альтернативного плану й надішлю до вечора.

Я відповіла:

Добре. Дякую.

Хотілося додати вибачення, але він попросив кілька днів. Ще одне повідомлення було б спробою змусити його швидше завершити дистанцію, яку я сама не вміла витримувати.

Марта нічого не написала. Вадим теж.

До обіду я працювала вдома. Переписала альтернативну презентацію, прибрала з неї три слайди про ризики інвестора й додала чіткі переваги повільнішого плану: збереження власності, можливість зупинитися після першого запуску, перевірка нової системи на реальних даних. Окремо описала нову структуру управління та контракт для Марти як керівниці пілотного проєкту.

Я тричі перечитала останній розділ, щоб не перетворити пропозицію на оплату за доньчину лояльність. Посада існувала лише шість місяців, мала конкретний бюджет і показники. Її продовження залежало від результатів. Таку саму угоду я запропонувала б іншій фахівчині з відповідним досвідом.

О шостій Андрій надіслав коментарі. Жодного особистого слова. Він зменшив прогнозоване завантаження нового закладу, додав витрати на навчання персоналу й запропонував не називати виконавчий комітет «радою розвитку», щоб не плутати з майбутньою корпоративною радою.

Я прийняла майже всі правки. У відповідь написала:

Переробила. Ти мав рацію щодо назви й персоналу.

Він поставив коротку реакцію й більше не відповідав.

У понеділок інвестор надіслав оновлений пакет. Протокол повноважень враховував частину наших зауважень. Разом із ним прийшов проєкт кредитної угоди, якого раніше не було.

Забезпеченням визначали головний ресторан і права на торговельну марку. Якщо компанія два квартали поспіль не виконувала мінімальний показник обслуговування боргу, банк міг вимагати додаткового забезпечення або дострокового повернення частини кредиту. Інвестор гарантував третину суми, не половину, як Вадим говорив Марті.

У супровідному листі Алла наголосила, що умови попередні й залежать від оцінки банку. Це було правдою. Проте саме на таких попередніх умовах Марта мала вирішити, чи продовжувати переговори.

Я попросила Ірину підготувати коротке пояснення без юридичних термінів. Тамара Петрівна склала три сценарії: оптимістичний, реалістичний і кризовий. У кризовому через два роки ми або продавали один із чинних закладів, або втрачали головне приміщення.

— Імовірність? — запитала я.

— Не можу чесно назвати відсоток, — відповіла вона. — Надто багато невідомих. Але сценарій не фантастичний. Достатньо затримати два відкриття й отримати спад попиту.

— Вадим це знає.

— Має знати. Він бачив модель банку раніше за нас.

— Звідки відомо?

— У властивостях файлу він зазначений серед користувачів, які залишали коментарі.

Я відкрила історію документа. Вадим двічі уточнював формулу компенсації інвесторові в разі дострокового припинення, один раз просив зменшити вимоги до гарантії. Питань до застави головного ресторану не залишав.

— Марта бачила? — запитала я.

— Її немає серед користувачів.

Того ж дня я написала доньці:

Отримали повний проєкт фінансування. Є умови, про які ти раніше не знала. Хочу показати разом з альтернативним планом. Коли зможеш?

Вона відповіла за п’ять хвилин:

Сьогодні о сьомій у мене. Без Андрія й Вадима.

Домовилися.

Я видрукувала три комплекти: банківський проєкт із позначеними пунктами, пояснення Ірини, наш альтернативний план. Взяла ноутбук із фінансовими моделями й приїхала без запізнення.

Чоловічих черевиків у передпокої не було. На вішаку висіла тільки Мартина куртка. Вона провела мене у вітальню, не запропонувала чаю.

— Показуй, — сказала.

Я поклала перед нею банківський проєкт.

— Головний ресторан і торговельна марка в заставі. Інвестор гарантує третину кредиту. Якщо показники падають два квартали, банк може вимагати додаткового забезпечення або часткового повернення.

Марта відкрила сторінку із заставою.

— Вадим казав, що головний ресторан прибрали.

— У презентації було три варіанти. У проєкті банку залишився цей.

— Можна вимагати інший.

— Можна. Але зараз обговорюють саме його.

— Це ще не фінальна версія.

— Так. Я не називаю її фінальною.

Вона перегорнула кілька сторінок.

— Де ризик втратити приміщення?

Я показала розділи. Потім відкрила Тамарині сценарії й пояснила, які події ведуть до кожного. Не перебільшувала. В оптимістичному варіанті через п’ять років компанія справді коштувала значно більше, а наші дивіденди зростали. У реалістичному перші три роки ми майже не отримували прибутку. У кризовому продавали актив.

— Я не заперечую потенціал, — сказала я. — Але хочу, щоб ти обирала, знаючи ціну невдачі.

— Ти вже обрала за себе.

— Я не підтримаю заставу головного ресторану й торговельної марки.

— За жодних умов?

— За нинішньої структури й цих прогнозів — ні.

— Тоді навіщо продовжувати переговори?

— Щоб отримати іншу структуру. Менша сума, поетапне фінансування, забезпечення тільки новими активами. Якщо інвестор не погодиться, є мій план.

Я поклала перед нею другу теку.

Марта прочитала назву.

— «Кероване зростання».

— Назва робоча.

— Хто готував?

— Я, Андрій і Тамара. Ірина перевірила структуру.

— Тобто твоя команда проти Вадимової.

— Ні. Дві пропозиції для тих самих власниць.

— Ти вмієш називати боротьбу нейтральними словами.