Розділ 5. До нашого розриву

— Що означає «зустрічалися вечорами»? — запитала я.

Катерина замовкла. У слухавці чулося, як вона йде вулицею: кроки, уривок чужої розмови, сигнал машини.

— Працювали разом після шостої, — відповіла нарешті. — Іноді в офісі Вадима Олеговича, іноді в інших місцях. Я вносила зустрічі до календаря.

— З якою назвою?

— «Проєкт В». Я думала, ви знаєте.

— Чому?

— Марта Олексіївна приходила відкрито. Не через службовий вхід, не ховалася. Вадим Олегович просив замовити їм вечерю або забронювати переговорну.

— Він говорив, що я знаю?

— Прямо — ні.

— Тоді чому ви так вирішили?

— Ви були разом. Марта Олексіївна ваша донька. Я не бачила причини приховувати робочі зустрічі від вас.

У цьому й була проблема. Коли люди не бачать причини для брехні, вони рідше її шукають.

— Ви помічали між ними щось особисте?

— Я не заходила без стуку й не стежила за ними.

— Я не просила стежити. Питаю, що ви бачили самі.

Катерина знову помовчала.

— Вони легко спілкувалися. Вадим Олегович рідко так довго обговорював одну презентацію. Але я не бачила поцілунків чи чогось подібного, якщо ви про це.

— Вони залишали офіс разом?

— Кілька разів. Можливо, частіше, але я йшла раніше.

— Чому ви звільнилися?

— Отримала пропозицію з вищою зарплатою. Це не пов’язано з ними.

Вона відповіла без вагання. Я повірила, однак усе одно уточнила:

— Вадим не просив вас мовчати?

— Ні. Якби просив, я б, мабуть, зрозуміла, що відбувається.

— Навіщо ви телефонуєте зараз?

Катерина зупинилася. Вуличний шум став тихішим.

— Бо коли побачила заручини, згадала одну розмову. Марта Олексіївна якось сказала, що ви не повинні дізнатися про презентацію до завершення. Я вирішила, йдеться про сюрприз або внутрішню конкуренцію ідей. Тепер не впевнена.

— Яку саме презентацію?

— Не знаю. Вони працювали над кількома файлами. Вадим Олегович не залучав мене до змісту.

— Ви можете назвати дати зустрічей?

— Не всі. Старий робочий календар залишився в компанії.

— Але щось пам’ятаєте?

— У мене були автоматичні підтвердження бронювань у пошті. Особиста копія, бо іноді я робила замовлення зі своєї картки, а потім отримувала компенсацію. Якщо не видалила, надішлю тільки дати й місця. Чужого листування не пересилатиму.

— Мені не потрібне чуже листування.

Це було правдою. Принаймні тієї миті.

— Добре, — сказала Катерина. — Перевірю ввечері.

— Дякую.

— Олено Вікторівно… Я справді думала, що ви знаєте.

— Розумію.

— Можливо, між ними тоді нічого не було.

— Це я теж розумію.

Після дзвінка я не стала одразу шукати старі повідомлення. До зустрічі щодо презентації залишалося сорок хвилин. Мені треба було перевірити запитання, узгодити з Іриною порядок обговорення й вирішити, де сяде кожен учасник.

Останнє здавалося дрібницею, доки я не уявила Вадима поруч із Мартою навпроти мене. Учора саме так усе й почалося: двоє з одного боку столу, я — з іншого.

Я попросила помічницю не ставити табличок з іменами. Хай сідають як хочуть.

Зустріч призначили в найбільшій переговорній. Прийшли Тамара Петрівна, Ірина, Андрій, керівник маркетингу Денис і технологиня, яка відповідала за запуск нових меню. Марта з Вадимом запізнилися на чотири хвилини.

Вони зайшли разом. Вадим пропустив Марту вперед, але вона обрала місце сама — не біля нього, а навпроти екрана, поруч із Денисом. Вадим сів через одне крісло. Можливо, вони обговорили це заздалегідь. Можливо, Марта після нашої вчорашньої розмови теж не хотіла виглядати людиною, за яку відповідають.

— Усі отримали матеріали? — запитала вона.

— Так, — відповів Андрій.

Я кивнула їй починати.

Перші двадцять хвилин Марта говорила сама. Без підказок, без поглядів на Вадима. Вона пояснила, чому бренд утрачає молодшу аудиторію, показала результати опитувань, запропонувала поетапний перехід до нової системи бронювання. Денис двічі заперечив, і Марта обидва рази відповіла цифрами.

Я записувала запитання й не перебивала.

Це вимагало від мене більше зусиль, ніж мало б.

Коли почався фінансовий блок, Вадим під’єднав свій ноутбук. На екрані з’явилися ті самі графіки, які я бачила вночі.

— Перед деталями, — сказала я, — уточнімо джерела даних. Які внутрішні показники «Вересня» ви використовували?

— Знеособлені дані програми лояльності, які отримала Марта, — відповів він. — Публічну фінансову звітність, середні показники ринку й інформацію, яку потенційні партнери надали для порівняння.

— Точні дані про виторг, операційні витрати чи оцінку нерухомості передавалися третім особам?

— Ні.

— Ви готові підтвердити це письмово?

— Звісно.

Ірина підсунула до нього аркуш.

— Тут стандартне підтвердження та перелік категорій інформації. Ознайомтеся після зустрічі.

Вадим прочитав перший абзац.

— Не бачу проблеми.

Він не заперечував, і це трохи послабило мою позицію. Я чекала оборони, а він поводився так, наче всі перевірки були його власною ідеєю.

— Тепер щодо структури фінансування, — продовжила я. — Яке забезпечення кредитної лінії?

— Є три варіанти, — сказав Вадим. — Гарантія інвестиційного партнера, застава активів нової структури або комбінована модель із частковою заставою чинної нерухомості.

— Якої саме?

— Це предмет переговорів.

— Головний ресторан розглядається?

— Як один із можливих активів.

Марта повернулася до нього.

— У презентації цього немає.

— Бо ми не обрали модель, — спокійно відповів він. — Немає сенсу лякати людей умовою, якої може не бути.

— Люди в цій кімнаті мають голосувати, — сказала я. — Їм потрібні всі варіанти, зокрема неприємні.

— Остаточний пакет усе міститиме.