40.

Я дивилася на Дем’яна й не могла зрозуміти, чому він мовчить.

Марта стояла поруч, схрестивши руки на грудях.

— Скажи їй, — тихо промовила вона.

Дем’ян перевів на неї погляд.

— Не тут.

— А де? Ти сім років мовчав.

Я відчула, як у мене стискаються пальці.

— Може, хтось нарешті пояснить, що відбувається?

Дем’ян подивився на мене.

— Так.

— Тоді говори.

Він важко видихнув.

— Сім років тому я справді зустрічався з тією людиною.

Я відчула, як усередині все провалюється.

— І ти мені про це не сказав.

— Я хотів.

— Коли?

— Після того, як зрозумів, що це серйозно.

— Але не сказав.

— Ні.

Я відвела погляд.

— Чому?

Марта тихо сказала:

— Бо він думав, що захищає тебе.

Я різко повернулася до неї.

— Я не просила мене захищати.

Вона замовкла.

— Я знаю.

Дем’ян зробив крок до мене.

— Мілано…

— Не треба.

Він зупинився.

— Я хочу почути все. Без недомовок.

— Добре.

Він подивився на Марту.

— Залиш нас.

— Ні.

— Марто.

— Вона має знати і мою частину.

Я перевела погляд з одного на іншого.

— Яку ще частину?

Марта стиснула губи.

— Ту, через яку все це почалося.

Дем’ян похитав головою.

— Не зараз.

— Саме зараз.

Вона дістала телефон.

— Я зберегла дещо з того часу.

Вона показала нам стару фотографію.

На ній були троє людей.

Дем’ян.

Марта.

І чоловік, якого я ніколи раніше не бачила.

Я подивилася на Дем’яна.

— Хто це?

Він мовчав.

— Дем’яне?

— Людина, з якою я зустрічався того вечора.

— І хто він?

Марта відповіла замість нього:

— Людина, яка працювала з його батьком.

Я насупилася.

— І що їй було від мене потрібно?

Дем’ян нарешті заговорив:

— Ти.

Я завмерла.

— Що?

— Не в сенсі, що він хотів тебе знайти особисто.

— Тоді в якому?

— Він знав, що ти мені подобаєшся.

Я не знала, що сказати.

— Звідки?

— Не знаю.

Марта похитала головою.

— Знав набагато більше, ніж мав би.

— Що саме?

Вона подивилася на мене.

— Він знав, де ти живеш. Де навчаєшся. З ким спілкуєшся.

Я відчула холод у руках.

— Звідки?

— Саме це ми й намагалися з’ясувати.

Я подивилася на Дем’яна.

— Ти знав?

— Не все.

— Але щось знав.

— Так.

— І мовчав.

Він опустив очі.

— Я боявся.

Я гірко усміхнулася.

— Усі навколо мене весь цей час щось знали й боялися. А я просто жила й навіть не розуміла, що відбувається.

Дем’ян нічого не відповів.

Марта тихо сказала:

— Ти маєш право злитися.

— Дякую.

Я подивилася на неї.

— Але я хочу знати головне.

— Що?

— Чому він погрожував Дем’яну?

Марта замовкла.

Дем’ян відповів:

— Через компанію.

Я насупилася.

— До чого тут я?

— Не знаю.

— Тоді чому все почалося саме тоді?

Він подивився мені в очі.

— Бо того дня я сказав йому, що більше не хочу мати з ним справ.

— І він вирішив використати мене?

— Схоже на те.

Марта кивнула.

— Він знав, що ти для Дем’яна важлива.

Я відчула, як серце забилося швидше.

— Але я тоді навіть не була його дівчиною.

— Саме тому він думав, що Дем’ян відступить.

Я подивилася на Дем’яна.

— І ти відступив.

Він мовчав.

— Так?

— Так.

Я кивнула.

— Тепер я розумію.

— Мілано…

— Ні. Я справді розумію.

Я зробила крок назад.

— Ти вирішив за мене.

— Я хотів убезпечити тебе.

— Але ти забрав у мене можливість самій вирішити, чи хочу я залишитися поруч.

Він дивився на мене й не сперечався.

Марта опустила очі.

Я вдихнула.

— А тепер він знову з’явився.

— Так, — сказав Дем’ян.

— Чому?

Ніхто не відповів.

І саме тоді телефон Марти завібрував.

Вона подивилася на екран.

Її обличчя зблідло.

— Що?

Вона нічого не сказала.

Дем’ян забрав у неї телефон.

На екрані було нове повідомлення.

«Ви троє знову разом. Я радий. Тепер буде набагато простіше.»

Я подивилася на Дем’яна.

— Він знає, що ми тут.

Дем’ян стиснув телефон.

— Так.

— Тоді нам треба йти.

— Зараз.

Ми рушили до машини.

Я сіла на заднє сидіння, Марта — поруч.

Дем’ян завів двигун.

Я дивилася у вікно, намагаючись усвідомити все, що почула.

Сім років.

Сім років я думала, що Дем’ян просто пішов із мого життя.

А тепер виявилося, що він пішов, бо боявся за мене.

Я ще не знала, чи можу йому пробачити те, що він приховував.

Але вперше зрозуміла одну річ.

Можливо, наша історія насправді не закінчилася сім років тому.

Можливо, вона тоді навіть не встигла початися.