11.

Софія

Цілу ніч я не могла заснути. Постійно у голові прокручувала розмову з Марком, відчувала на собі його погляд, його дотик. Хотілося б зізнатися самій собі, що мені все це гидко й абсолютно не потрібне, але не виходить. Якась частина противиться спілкуванню з ним, а якась дико його бажає.

Ось що я за людина? У мене, мабуть, немає гордості, якщо після його жахливого вчинку продовжую собі щось фантазувати. Але він так дивився, наче за щось мене ненавидить. Так говорив, ніби йому боляче згадувати той жахливий день, хоч його там і не було. Чому в Марка така поведінка — невідомо.

Чую дзвін мобільного телефону та змушую себе встати з ліжка.

На годиннику лише сьома ранку, кому я вже так рано знадобилася?

Зоя.

— Соне, мені скоро треба буде навідатися до тебе в гості, якщо додзвонитися не виходить? — чую невдоволений голос подруги та усміхаюся.

Зоя не так давно народила, тому рано вставати для неї норма, що зовсім не скажеш про мене. На роботу мені лише на десяту, у стабільний час, я ще сплю так рано.

— І тобі доброго ранку, — втомлено видихаю. Початок нового дня, а я вичавлена, ​​як лимон. — У тебе ранній сніданок?

— Ха-ха, у нас уже другий сніданок, починаючи з п'ятої ранку. Сподіваюся, що коли Мія засне, то зможу і я прилягти. Ніч була важкою.

Не в тебе одної.

— Як справи? Чому не дзвониш, не заходиш?

Пішли питання, які я найбільше не люблю. Зрозуміло, що я віддалилася, але на це є причини.

Так уже вийшло, що особисте життя моєї подруги розвивалося за банальним і дуже улюбленим усіма сценарієм: класний хлопець звернув увагу на Зою, у них почалися стосунки, кохання, потім дуже швидко весілля і народження дитини. На все про все — рік з невеликим, і ось моя подруга вже дружина та матір, у гарній квартирі з виглядом на парк.

Не те щоб я заздрила, ні. У кожного свій шлях і таке інше, і я дуже рада за Зою, вона заслуговує на щастя та кохання. Просто її сім'я — нагадування, що в мене такого ніколи може й не бути. Після народження дитини трохи ніяково знаходитися у них вдома.

Складно зустріти хорошого хлопця, коли ти цілодобово на роботі, живеш спогадами про колишнє і ніколи в тебе дітей не буде внаслідок фатальної помилки молодості. Навряд чи хороший чоловік зазіхне на таку варту заздрості наречену.

Нехай я переконала себе, що забула Марка, але насправді все абсолютно не так, як малювалося, коли ми не бачилися.

— Якось все часу не було, — максимально переконливо брешу, і подруга начебто вірить. Вона знає, що я зараз багато працюю. Я майже завжди багато працюю і ніколи на дружні посиденьки часу не маю. Хоча й сумую за нею. Цього не відібрати. — Як ви? Набираєте вагу?

— У нас все чудово, Соне, не з'їжджай з теми. Досить уже працювати, дай собі трохи відпочити та приїжджай у гості, — чую напускне роздратування у її голосі. Мене це радує. Попри мою поведінку, Зої не байдуже, вона, як і раніше, залишається вірним другом.

Ми з нею дружимо ще з першого курсу. Вона була свідком моєї драми з Марком і завжди була гарною подругою, ну там: він мудак і не заслуговує на тебе, і все в такому дусі. Як не крути, але на той момент мене це підбадьорювало. Не сильно, але підбадьорювало.

— Якось приїду, — задумливо відповідаю, прикидаючи, що сьогодні одягнути, щоб гідно зустріти на роботі купу труднощів.

— Якось настане раніше, ніж ти думаєш, подруго, адже ти, звісно ж, забула, що в п'ятницю у нас зустріч випускників нашого кола нероб.

Я сподівалася, що вона забуде, але не вийшло. При згадці про зустріч членів студентського клубу, який я просто ненавиджу, перекручує. Я вписалася туди тільки заради подруг, за компанію, не підозрюючи, що це збіговисько студентів з пафосною назвою — марнування часу.

Але хто на першому курсі про таке замислюється?

У перший же день, на тусовці першокурсників, познайомилася з Марком, і з цього моменту моє життя закрутилося. Ніяк зупинитися не може, прости Господи.

Коли Сокольський з'являвся на зборах та вечірках, усі намагалися зблизитися з ним. Ніколи не забуду, як дівчата обговорювали його пригоди, і все це розповідалось із таким захопленням, ніби він попзірка, не менше.

Само собою, коли ця зірка в перший день підійшов до мене і після привітання спробував поцілувати, я заїхала йому по обличчю. Мені було вісімнадцять, і дозволяти себе цілувати отак одразу я була не згодна. Навіть такому красеню. Судячи з всього, з того часу мало що змінилося.

Замість психанути й дати мені спокій, Марк тільки ще більше розійшовся, і вже через два тижні у нас було перше побачення. Він просто не залишив мені вибору, та й це вже не має, в принципі, значення, адже я закохалася швидше, ніж встигла допити свою каву. Тільки що це вже згадувати? Однаково клуб цей ненавиджу.

— Я думаю, це не така важлива подія, щоб з'являтися там, Зоє. Тим паче ми не були минулого року, як і позаминулого…

— Соне, я тоді не була в декреті і не хотіла так вирватися з дому, а ти тоді не була загнаною кобилою. Що нам варто сходити туди, тим паче безплатно випити та поїсти? Давай!