20. Секрет

По дорозі в лікарню, Тимофій прийшов до тями: 

- Синку, будь ласка, не кажи нічого Анфісі. В неї завтра дівич-вечір, а через 2 дні весілля. Вона вагітна, їй не можна хвилюватися.

- Добре! Ти як? - запитав схвильований Антон. Схоже цього разу, він дійсно перегнув палку.

- Я в нормі! Твого старого ніяка зараза, не візьме! - він слабо посміхнувся.

- Пробач, я був надто різким!

- Не хвилюйся, я просто трохи перенервувався. Я тебе прекрасно розумію, ти маєш право сердитися. Я - поганий батько! Сподіваюся, ти зможеш колись мене пробачити. - зітхнув Тимофій. Він прекрасно розумів, що заслужив таке ставлення від сина через свої дії і поведінку. Можливо син його так і не зможе пробачити. Але, він сам був у всьому винний.

- Тихо. Тобі треба відпочити! - перебив його Антон.

- Ні, я маю ще дещо тобі розказати! Ти маєш про це знати! - продовжував Тимофій.

- Потім розкажеш! - знову перервав його син.

-Але, я маю... Я маю... тобі... - заспокійливе, що вколов фельдшер подіяло і він заснув.

- Відпочинь, тату. Поговоримо пізніше!

***

Поки вони їхали в лікарню, Антон вже встиг подзвонити Олегу. Він розповів йому, що сталося з батьком. Він суворо наказав Олегу, щоб той не смів нічого говорити Анфісі. А якщо вона щось запитає в нього, про батька то, щоб той сказав, що Тимофій поїхав у незаплановане відрядження по роботі. І приїде аж на весілля.

Поки Антон чекав, коли батько прийде до тями і будуть готові результати аналізів, Сан Санич дзвонив три рази:

- І що цьому стариганю потрібно? - він підняв слухавку.

- Алло!

- Хто це? Я маю терміново поговорити з Тимофієм. - голос Сан Санича був схвильованим.

- Це Антон. Тато зараз не може розмовляти!

- Антон? Добре, з тобою мені теж треба поговорити... Де Тимофій? Може б ми зараз зустрілися?

- Він не зможе, він зараз в лікарні.

- Щоо? Що сталося? В котрій лікарні? Я зараз же приїду!

- В центральній! Довго розповідати.

- Я вже виїжджаю...

- А що трапилося..? Чому така терміновість? - та Антона вже ніхто не чув, Сан Санич поклав слухавку. - Що, в біса, відбувається?

***

Коли Сан Санич приїхав в лікарню, то Антон вже сидів з Олегом і розмовляв:

- Антон, чому ти був таким грубим з батьком? Йому не можна хвилюватися, в нього проблеми з серцем. - запитав його збентежений Олег.

- У нього проблеми з серцем? - здивувався Антон. Адже, його батько завжди був здоровий, як бик. Часто любив розслаблятися  за келихом віскі і міцною кубинською сигарою.

- Так, серйозні. Торік у нього стався мікро-інсульт, він два місяці приходив до тями. Зараз він навіть не п'є і не курить, і сидить на суворій дієті. Анфіса постійно контролює його раціон. Цікаво, що робитиме твій старий, коли ми після весілля переїдимо до мене? Він залишиться абсолютно один. - схоже майбутній зать Тимофія й справді хвилювався за нього.

- Ти серйозно? І чому я дізнаюся про це тільки сьогодні? - Антон підвищив тон.

- Ти не спілкувався зі своїм батьком, цілих 5 років. Чому тебе це має хвилювати? Він заборонив Анфісі розповідати тобі.

- Але, чорт забирай, яким би він не був - він мій батько! Як ви могли це приховувати від мене? - Антон зірвався на крик. Схоже, справа набирала серйозних оборотів...

Їх розмову перервав Сан Санич:

- Антон... Олег... - він простягнув руку, що привітатися: - Радий вас бачити...

- Сан Санич. - Олег першим потис руку.

- То що сталося з Тимофієм? - Сан Санич звернувся до Антона, потискаючи йому руку.

- Я трохи перегнув палицю і він перенервувався. - відповів спокійним тоном Антон. - З ним усе добре, він зараз спить! То про що ви хотіли зі мною поговорити?

- Це буде дуже довга розмова... Давайте поговоримо про це в іншому місці. - зітхнув Сан Санич.

- До чого така секретність? - Антон ввімкнув тон юриста.

- Ходімо... Я все тобі розкажу...

***

Після розповіді Сан Санича, Антон був у повному шоці:

- Господи, чому в вас так багато секретів від мене? Я що схожий на повного ідіота? - він підвищив тон до своїх співрозмовників. Вони сиділи в кав'ярні неподалік лікарні.

- Антон, послухай..? - намагався  його утихомирити Олег.

- От, дідько! Як я можу заспокоїтися? Спочатку, я дізнаюся, що в мене є син, якому, на хвилиночку, майже 6 років! Потім, що в мого батька торік стався інсульт, про який я навіть не підозрював... І ще наговорив йому купу лайна... А якби він помер? І це ще виявляється не всі секрети... - Антон був страшенно розлючений.

- Антон, твій батько просто не хотів тебе знову втягувати в цю історію... Він вже раз ледь не втратив тебе! Він не хотів, щоб це повторилося знову! - спробував якось його заспокоїти Сан Санич.

- Та за кого ви мене маєте? Батько, Віола і навіть Анфіса? Всі ви в курсі цих справ, а я як ідіот нічого не знаю, як завжди... І ви мені кажете заспокоїтися? Навіть не збираюся! - Антон метав блискавки своїм сталевим поглядом. Очі налилися кров'ю. З нього тупо зробили ідіота, його розривало на частини від злості. Здавалося, він от-от розірве їх на шматки...

- Антон, послухай! Ці люди справді небезпечні! - Сан Санич крикнув на нього.

- Небезпечні? Та я їх усіх сам повбиваю! Як вони посміли копати під Віолу і стежити за моїм сином? - він зірвався з-за столу, стиснувши руки в кулак. Олег теж різко підскочив із-за столу і схопив Антона за плечі, щоб спинити його від помилки.

- Та заспокойся ти вже, чорт забирай! Згоден, їх треба покарати, але... Законно! Самосуд тут не допоможе! Краще б було, щоб ти щось згадав... Це б допомогло, значно більше! - він струснув Антона: - Сядь, давай спокійно все обговоримо.

- Так, ти мабуть правий! Смерть для них найлегший вихід, треба, щоб вони гнили в в'язниці зі щурами! - він скинув долоні Олега зі своїх плечей і гупнувся на крісло.

- Молодець! - Сан Санич поплескав його по долоні.

- То що там із розслідуванням? Як далеко ви просунулися? - вже спокійнішим тоном сказав Антон.