19. Тимофій

Він сидів в ресторані й страшенно нервувався, останній раз він бачився з сином дуже давно. Їхні стосунки і так були напруженими, а сьогодні він збирався відкрити всю правду. Правду, яку приховув цілих 5, майже 6 років. Насправді ж, він любив свого сина, але не вмів правильно показати це. Він боявся визнати, що колись дуже сильно помилився, що був не правий... Все це була його ідіотська гордість. Гордість, через яку він колись втратив Неллі, зруйнував стосунки з сином і відрікся від свого власного внука... Старий боягуз із жахливим характером на додачу. Ось, ким був справжній Овчаренко Тимофій Аркадійович. Зараз, він навіть не знав, що сказати сину, коли той прийде, і як взагалі почати розмову? І що буде, якщо Антон не захоче навіть його слухати? Тимофію було необхідно розказати сину все сьогодні, поки не стало ще гірше і хтось знову не постраждав.

Останнім часом, Єлизавета вела себе підозріло тихо. Складалося враження, що вона знову щось задумала. Адже, ніхто не знав, що прийде в голову цій підступній жінці. Вона завжди вміло виходила "сухою із води" з будь-якої ситуації. Її підступності і винахідливості не було рівних, а ще вона була дуже хитрою, розуму теж їй не займати.

Тимофій вийшов покурити, поки чекав Антона, коли до нього подзвонив Сан Санич:

- Тимофію, ми знайшли його? - голос його друга був збентежений, але радісний.

- Щоо? Ви справді знайшли його? Де він? - розлючено запитав Тимофій.

- Він закордоном! Ховається в Румунії. - відповів захеканий Сан Санич.

- То цей покидьок в Румунії? Якого біса, він там робить?  - Тимофій ще більше розлютився. Це була звичайна реакція стурбованого батька. Адже той, кого вони шукали ледь не зробив його сина калікою.

- Так, саме про це я хотів і поговорити... - вже більш спокійно сказав слідчий.

- В чому справа, Сан Санич? - трохи нижчим тоном запитав Тимофій.

- Я тебе прошу, тільки заспокійся! Єлизавета добре постаралася, щоб він змінив не лише ім'я, але й громадянство! - зробивши паузу, Сан Санич продовжив:

- Документи чисті, все законно! Це воістину ювелірна робота професіоналів! - він різко змовк.

- І що з того? Я його навіть в Румунії дістану!  - знову підвищив тон розлючений Тимофій.

- Я й не сумніваюся! Але ж ти юрист, і сам розумієш, що із цим можуть бути проблеми... - його голос звучав стурбовано.

- Ти ж знаєш, що я не можу залишити все просто так! Антон ледь не загинув і міг залишитися інвалідом на усе життя! Я дістану цього покидька за будь-яку ціну! - його вже аж перекосило від злості. Він не залишить знову все це, як тоді 5 років тому. Коли він був абсолютно безпорадним, не зважаючи на всю свою могутність і владу. Поки термін давності справи не вийшов, він має добитися справедливості! Хіба не справедливості він хотів, коли ставав юристом? Перед смертю батька, він пообіцяв йому завжди слідувати літері Закону. Як казав визначний давньоримський юрист Доміций Ульпіан: "Призначенням права є сутність: чесно жити, не шкодити іншому, кожному надавати своє". Він з студентських часів захоплювався працями цієї визначної історичної постаті, величезна кількість правових позицій якого, увійшла до складу Дигесту імператора Юстиніана.

- До речі, про Антона! Ти вже поговорив із ним? - голос Сан Санича повернув Тимофія із роздумів.

- Ще ні! Вибач, Сан Санич, здається він вже під'їхав... Поговоримо завтра! - перервав його Тимофій.

- Добре, хай щастить, друже! - сказав Сан Санича і поклав слухавку.

***

Антон під'їхав під ресторан "Пікассо" і вийшов з таксі. Він не пам'ятав, щоб був колись раніше у цьому ресторані, але чому він здавався йому таким знайомим. Йому здавалося, що раніше він часто сюди навідувався. Що це за дивне відчуття? Щось невидиме стисло його серце у грудях.

- Синку, ти приїхав? -  Тимофій викинув недопалок у попільничку вмонтовану в сміттєвий бак і вже повільно наближався до Антона.

- Тату? А ти постарів! - неприязно усміхнувся Антон і додав холодне: - Привіт! - запах сигарет батька він пам'ятав із дитинства. Та зараз, його батько виглядав якось по-іншому. Сивина майже повністю вкривала його темну голову, на обличчі додалося кілька глибоких зморщок, плечі здавалися не такими широкими, як колись. А спортивна фігура втратила свій прекрасний вигляд, замінивши прес на "пивний живіт". Та все ж, дещо таки не змінилося. Він тримався гордо, з високо піднятою головою.

- Привіт синку! Так, я - постарів, а ти - помужнів! - він простягнув свою мозолисту руку, щоб потиснути її сину, в знак привітання.

- Час йде безповоротно... - Антон неохоче простягнув свою руку у відповідь. Тимофій не втримався і обійняв сина, поплескавши його своєю долонею по широкому плечу. Для Антона це було дуже несподівано. Адже, його батько ніколи не був на стільки сентиментальним... Що це? Старість!

- Я скучив! - він сам не повірив, що сказав таке сину.

- Тату? - Антон різко відсторонився від батька: - Це на тебе не схоже, ти ж хотів про щось поговорити? - серйозним тоном запитав він.

- О так, вибач! - батько різко відпустив його і запросив жестом руки зайти в ресторан: - Ходімо!

Антон не міг зрозуміти, що він щойно відчув. Адже, його батько ніколи себе так не вів. Він завжди тримався холодно і відсторонено від сина. І тут раптом несподіваний прояв батьківської любові і таке тепле: "Я скучив"... Може він смертельно хворий? Та ні, його ніяка хвороба не візьме! 

Коли вони увійшли в ресторан, все тут здалося йому знайомим. Знайомий інтер'єр, знайомий аромат, знайоме лсвітлення... Від різкого світла, голова затріщала, а перед очима пронеслися, якісь картинки і фрази. Мов вирізані сцени, з якогось короткометражного фільму. Він схопився за голову однією рукою, а іншою сперся об стіл, щоб не впасти.

- Синку? Що з тобою? Все гаразд? - занепокоєно підбіг до нього батько і підтримав його за плечі, щоб той не впав.

Голос Тимофія звучав десь далеко, а вуха пронизував різкий писк шин, потім звук глухого удару... Його очі налилися кров'ю. Здавалося, голова Антона от-от вибухне від різкого болю, а він втратить свідомість. Перед очима виріс образ заплаканої Віолетти з розтріпаним волоссям, а її голос застиг на фразі: - Це ж я, Буся...