17. Віолетта

Коли Віола повернулася пізно ввечері розлючена додому після сварки з Андрієм, її чекав там сюрприз. Святослав ще не спав і навіть не збирався, бо грався новим набором леґо, який йому принесла Анфіса. Вона сиділа на дивані у вітальні Віоли і пила трав'яний чай.

- "Цікаво, звідки у неї моя адреса? - подумала Віола. 

- Аня, що тут відбувається? Чому Святослав ще не в ліжку? - різким тоном запитала Віола у своєї гувернантки.

- Матусю, матусю, поглянь, що мені принесла тітка Анфіса. - Святослав широко посміхаючись, підбіг до неї і міцно її обійняв.

- Привіт, Віоло. Вибач, що завітала до тебе так пізно, нам треба терміново поговорити. - Анфіса легенько притримуючи рукою ледь округлий животик, підвелася з дивану.

- Синку ти повечеряв? Тобі вже пора спатки! - вона косо глянула на Аню: - А ти, за мною! - вони направилися в сторону кухні.

- Віолето Марківно, Святослав вже повечеряв. Ми саме збиралися спати, але несподівано завітала ваша подруга. Я телефонувала вам безліч раз, але ваш телефон був вимкнений. - Аня спробувала усе пояснити.

- В мене сів телефон, а зарядку я забула вдома. Чому Анфіса тут?

- Вона сказала, що у неї до вас термінова справа. Я не стала її проганяти, адже вона вагітна, тому запропонувала їй чаю. - дівчина зблідла від переляку, такою злою Віолу вона ще не бачила.

- Добре. Ще щось? Більше ніяких сюрпризів? - вона суворо глянула на гувернантку.

- Ні... Тобто, так... Ще сьогодні вдень приходив ваш друг, сказав, що ви працюєте разом. - дівчина швидко промовила і стихла.

- Що? Який ще друг?

- Антон... Тимофійович... Він залишив свою візитку... - по погляду Віоли вона зрозуміла, що краще б вона цього не знала.

- Щоо? Як він посмів! Що ще він сказав? - Віола була страшенно розлючена.

- Нічого. Святослав показав йому свою кімнату, вони трохи погралися, поки я робила каву... - дівчина заціпеніло від страху.

- Як він посмів гратися з моїм сином? Дідько, Аня, я сотню раз тобі казала, не впускати нікого стороннього у мій будинок! Ти розумієш, що ти накоїла? Мій дім - лише для мене і членів моєї сім'ї, навіть друзі приходять тільки зі мною, якщо всі будуть приходити сюди, то він стане "прохідним двором"! - Віола стисла руки в кулак і нервово кричала на свою помічницю.

- Пробачте, я не знала..! Вибачте, я не хотіла..! - дівчина розридалася і не могла зв'язати два слова до купи.

- Аня, поговоримо про це завтра! Щоб це було в останній раз, інакше я тебе звільню! Вкладай Святослава спати, а ми з подругою поговоримо в іншому місці! - вона фиркнула на дівчину і гримнувши дверима вийшла у вітальню.

- Анфісо, ходімо, поговоримо в іншому місці! - сказала суворим тоном Віола, коли підійшла до неї і трохи ніжнішим додала сину:

- А ти - мій маленький принц, швидко біжи в свою кімнату і лягай у ліжечко, зараз Аня тобі прочитає казочку. Домовилися? - вона ніжно поцілувала сина у щічку.

- Добре, матусю! - трохи надувши губки, відповів їй Святослав. - Я тебе люблю! - він схилив голову і попрямував до сходів.

- І я тебе люблю, синку! Солоденьких снів! І Аня, якщо ще хтось прийде до мене, не впускай його і скажи, що нікого немає вдома, особливо, якщо це буде Андрій! Тобі зрозуміло? - вона глянула спопеляючим поглядом на помічницю.

- Так, Віолето Марківно! - дівчина покірно схилила голову і помахала стверджуючи нею, після чого попрямувала слідом за своїм підопічним.

- От і добре! Про все інше, поговоримо завтра...

- Боже, яка ти сувора начальниця! Чому ти так знущаєшся зі своєї робітниці, на бідній дівчині аж лиця не видно?! - іронічно закинула Анфіса.

- Я не потребую твоїх порад і з усієї поваги до тебе, попрошу не пхати свого красивого носика у чужі справи! Ходімо, вже... - відрізала їй у відповідь Віолетта і направилася до вхідних дверей.

- Отакої... - Анфіса була шокована заявою Віоли, але не стала їй заперечувати і пішла слідом за нею.

***

Аня відкрила книжку з казками, щоб продовжити вкладати спати Святослава, коли той перебив її:

- Аня, а Антон ще прийде до нас?

- Святік, я не знаю. Твоя мама дуже розсердилася, що ти з ним грався. - знизувала плечими няня.

- Але чому? Якщо він друг мами, то чому я не можу з ним погратися? Він сподобався мені, думаю, він - хороший! - Святослав сказав це серйозним тоном.

- Не знаю, сонечко, можливо вони посварилися... - Аня усміхнулася.

- Коли я сварюся зі своїми друзями, то ми швидко миримося. Адже, ми - друзі, а друзі не можуть сердитися один на одного довго, в іншому випадку це - погані друзі. - Святослав міцніше обійняв свого улюбленого ведмедика.

- Напевно. Скоріше засинай, Святік, а то мама засмутиться, якщо ти не послухаєш її. - Аня поправила ковдру малому.

- Добре. Але у нього такі класні машинки, я хотів би на них покататися. - хлопчик позіхнув.

- Спи вже. Солоденьких снів! - няня ніжно погладила малого по голові і той одразу заснув.

- Було б добре, якби у нього був такий тато, як Антон. - подумала і усміхнулася Аня, зачиняючи за собою двері в спальню малого.

***

- Боже, Віоло, що з тобою відбувається? Коли ти стала такою? - Анфіса першою порушила тишу, поки вони їхали в машині Віоли.

- Щоо? - розлючено запитала її та: - Коли? А ти не пам'ятаєш коли? Шість років тому! Твій батько, ти і тепер Антон - всі ви доклали рук, щоб зробити мене такою! Хоч хтось подумав, як я почувалася тоді? Вигнана в ніч під дощ, вагітна і забута... Забута людиною, яку я кохала більше за життя..! Людиною, якій я довірила своє життя..! А тепер він хоче забрати в мене сина... - сльози посипалися градом з її очей і кислотою обпекли обличчя, а нога сильніше натисла педаль газу.

- Віоло, що ти робиш, зупинися? Ти що хочеш нас убити? - підвищила тон налякана Анфіса.

- Ні... Я очікувала такого ставлення від твого батька! Але ти, ти - була моєю подругою і сестрою Антона... І ти зрадила мене в момент, коли найбільше мені була потрібна. Як ти могла, Анфісо? - сльози затуманювали її погляд.