13. Віолетта

Те що вона бачила на власні очі, жодна амнезія не може стерти з її пам'яті... Що з тобою Віоло? Чому в твоєму житті зустрічаються тільки одні козли? Один - робить пропозицію, поки розважається з іншою; інший - взагалі окрема історія, спочатку забув, потім спокусив, а в кінцевому результаті, взагалі хоче забрати сина, навіть не давши нічого пояснити. Ну от чого йому не сиділося в Маямі? Жив прекрасним життям, розважався з жінками, заробляв гроші і витрачав їх на всяку дурню, то чого ж приперся в Україну - чим абсолютно все зіпсував! І навіть тут, знайшлися доброзичливці, які "люб'язно" повідомили йому, що він татусь - от уже 5 років. Цікаво, кому це треба було робити? Та точно вона знала одне, що це був не Овчаренко старший. Той взагалі, мабуть забрав би з собою цей секрет в могилу. Тоді хто? Хто це, в біса, зробив?

Віоло візьми себе в руки, досить плакати через Андрія, він не вартий того. Будь чесна із собою, ти навіть його ніколи не кохала. Та вона плакала зовсім не через це, їй просто було прикро, що він зрадив її довіру. Хоча, вона теж не була свята, особливо - в Маямі. Їм обом просто було комфортно разом, бо вони звикли одне до одного. Та пора вже розставити всі крапки над "і', тепер Віола навіть не знала, чи зможуть вони залишитися хоча б друзями. Вся ця ситуація була дуже гнітючею. Треба якось відволіктися, піду в бар і нап'юся.

Вона ледь виповзла із таксі, ноги її не тримали, вона була п'яна, як чіп. Хто б міг подумати, що її занесе до готелю, де мешкав Антон. Віола розрахувалася з таксистом і зайшла в готель. Де її одразу зупинив адміністратор і пригрозив викликати охорону.

- Доброї ночі пані, вам сюди не можна! Тим більше, в такому вигляді! - він глянув на неї з докором. Цей симпатичний блондинчик з голубими очима років 35, точно не вказуватиме їй, що робити.

- Я маю терміново поговорити з Овчаренко Антоном із номеру 333. - вона глянула на нього своїми карими очима.

- Приходьте завтра... - він кинув на неї засуджуючий погляд: - В тверезому стані!

- Що ти сказав? Ти що не розумієш, мені треба до цього засранця? Я маю терміново з ним поговорити! - ледь збираючи слова до купи, заявила вона хлоцю-блондину. Який повторював їй в черговий разу, що вже пізно і гості відпочивають.

- Пані, я вас прошу, не змушуйте мене викликати поліцію! - хлопець-адміністратор пригрозив їй.

- То подзвоніть йому! Я не піду звідси, поки не зустрінусь з ним! - зчинила галас п'яна Віола.

- Ми не маємо права турбувати гостей після 22:00 год, я вам вкотре пояснюю! - сказав розлючений адміністратор.

- Тоді, я сама піднімлюся до нього в номер!

- Вам не можна! Приходьте завтра!

- Ви знаєте, хто я? Я мати, його сина! - вона схопила хлопця за стійкою за шиворот.

- Я зараз викличу поліцію!

- Мені плювати! Ви зараз же мене впустите або подзвоните йому! Інакше, я розбуджу всіх ваших клієнтів. - схоже вона говорила серйозно.

- Що тут, в біса, відбувається? - раптом з входу в готель з'явився Антон. Схоже, він щойно звідкісь повернувся.

- Сер, ця дама стверджує, що знайома з вами! - він вказав помахом голови на неї. - Відпустіть мене негайно!

- Віоло, що ти тут влаштувала? - він її відтягнув від хлопця, той аж з полегшенням видихнув.

- Так, я її знаю! Давайте не підійматимемо шуму... - він витяг 100$ з кишені, і непомітно простягнув хлопцю.

- О, Буся, привіт! - вона розплилася в посмішці. - Де тебе, чорти носили? - вона потягнулася до його обличчя і схопила його за щоки. - Ти такий серйозний? Розслабся! - вона спробувала натягнути їх у посмішку.

- Віоло, ходімо! Я тебе прошу, не ускладнюй все ще більше. - він взяв її за талію і повів у свій номер. Про все решта, потурбуються інші люди. Не дарма ж, він стільки їм платить.

Він відкрив свій номер ключ-картою і завів її в середину, попередньо перевіривши, чи ніхто не спостерігає за ними. Хоча, хто міг не спати в 1:00 год ночі? Він посадив її на диван, вона щось пробелькотала собі під ніс. Господи, на кого вона була зараз схожа? Волосся розтріпане, туш потекла, помада розмазана і лише гарно-облягаюча чорна сукня була в порядку. Звідки, чорт забирай, вона повернулася? Чому вона так напилася? Це ж не через мене? От, халепа...

- То де ти був, любий? - вона піднялася і підійшла до нього хитаючись.

- У мене були справи! Якісь проблеми? - різко відрізав він.

- Ти і сам прекрасно все знаєш... Ти - моя найбільша проблема!

- Тобто?

- Це ти приїхав і зіпсував всі мої плани! Це ти, не дав мені нічого пояснити! І це ти, збираєшся забрати у мене сина! Безсердечний! - вона зачепилася за килим ногою і ледь не впала на підлогу, але він вчасно її підхопив.

- Я? А сама що? Припхалась серед ночі в п'яному вигляді... Ледь не розбудила всіх гостей готелю... Що, хотіла ще нічну екскурсію у відділок? - він забрав пасмо її неслухняного волосся з обличчя. - Подивись на кого ти схожа!

- Що це ти робиш? Відпусти мене!

- Ти впевнена? - глянувши просто їй в очі, запитав Антон.

- Впевнена! Клятий збоченцю! - і вона розпласталася на підлозі, бо він її відпустив, як вона його і просила. Від удару, вона одразу протрезвіла:

- Ти навмисно це зробив, так?  - вона різко зірвалась з підлоги і роздратовано промовила це.

- Я не винний! Ти сама попросила... - він знизав плечима. Його плечі були дуже широкими.

- Я тебе вб'ю, гівнюк! - і вона кинулася на нього. Вони обоє втратили рівновагу і завалились на ліжко, зустрівшись поглядом віч-на-віч. Між ними наче удар току проскочив, її щоки налилися румянцем, а тіло завмерло в очікуванні. Він глянув на її звабливі червоні губи, які так і напрошувалися на поцілунок. Ці губи, які зводили його тіло і його самого з розуму, тоді на пляжі. Він згадував їх солодкий терпкуватий смак, його тіло вмить відреагувало на спогади. Він піджав її під себе і ніжно поцілував, їхні губи наче сплелися в пристрасному танці. Вона не відштовхнула його, а ще сильніше притисла до себе, їхні тіла горіли в пекельному вогні від бажання. Вона різко штовхнула його на бік і опинилася зверху: