Мій коханий ворог

12. Андрій

Андрій прогулювався по терасі, куди вийшов подихати свіжим повітрям. Він ненавидів шумні і душні місця - такі, як цей ресторан, в якому відбувався сьогоднішній корпоратив. Сьогодні був чудовий вечір, ясно світили зорі і місяць час-від-часу виглядав із-за хмар, а в повітрі пахло мокрою землею після дощу. І нічого не передвіщало біди... Він сперся на решітку огорожі й підпалив цигарку, смачно затягнувшись нею. З голови не виходила Віола. Її ще не було, вчора вона попередила його, що сьогодні приїде пізніше, здається вона була чимось дуже засмучена. Вони ще досі нормально не поговорили і він сподівався, що сьогодні їхня розмова все ж таки відбудеться. Останнім часом, Віола поводила себе досить дивно. Здавалося навіть віддалилася від нього. Після Маямі, між ними наче чорна кішка пробігла. Коли він їхав в Маямі, то більш ніж на 100% був впевнений, що вона погодиться вийти за нього. Адже, їхні стосунки вже давно перейшли на новий рівень, залишивши позаду просто дружбу, це було вже навіть щось більше, принаймні так думав Андрій. Думку Віоли він ще досі так і не почув. Та вона ідеально підходила на роль його дружини - красива, розумна, талановита, вона добре розбиралася в бізнесі і вони були діловими партнерами... Що ще потрібно? Він її кохав і був готовий піти навіть проти матері, і навіть - прийняти її сина... Що ж, в біса, трапилося в Маямі? Чому вона стала такою холодною? Він мав це терміново дізнатися, адже він вже не якийсь там "школяр", щоб страждати нерозділеним коханням... Він був дорослим чоловіком, якому потрібні були конкретні відповіді і рішучі дії, адже він вже був готовий до одруження, але, до дітей - ще ні... І скоро його обраниця мала прийти... Він потягнув черговий ковток віскі і знову затягнувся... Чорт, а воно було дуже міцним і вже добряче вдарило йому в голову... Хтось підкрався за його спиною і ніжні жіночі руки закрили йому очі:

- Привіт, солоденький! - спокусливий голос прошепотів йому на вушко.

- Віоло? - він завмер, але здається то був не її голос.

- Ні, не вгадав. Спробуй ще раз. - його шию обпекло гарячим подихом і м'які губи доторкнулися до неї.

- Хто це? - його голос тремтів від збудження, а тіло вкрилося гусячою шкірою.

- Андрію, ти хочеш мене? Я знаю! - спокусливий голос звучав провокаційно. Він ще більше збудився, адже в нього вже більше тижня не було хорошого сексу. Він забрав руки незнайомки з своїх очей і різко повернувся до неї.

- Люся? - трохи розчаровано протягнув він, розгледівши в напівтемряві звабливий силует секретарки. - Що ти робиш? - він спробував відійти на безпечну відстань, але вона не дала йому цього зробити, претиснувши його, своїм пишним бюстом з глибоким декольте до металевого поручня.

- Перестань пручатися! Я знаю, ти теж цього хочеш так, як і я! - вона опустила свою руку до його ременя, вправно розстібаючи його. - Я бачу щодня, як ти дивишся на мене! - її інша рука взяла його за потилицю і притягнула ближче до свого обличчя. Суміш солодких парфумів, бажання і алкоголю вдарила йому в ніс і Люся пристрасно поцілувала його. Це було дико і незвично, що ще більше збуджувало його, він відповів на її поцілунок. Його тіло підступно зрадило його, піддавшись на хтиве бажання, його єство потребувало розрядки. Він різко зупинився, щоб хоч якось контролювати себе:

- Я не можу... Так немає бути! - його розум кричав "зупинись", а тіло хотіло продовження.

- Тихо... Не треба слів... - її ліва рука вже розстібувала його тонку сорочку, а права - залізла в штани. - Це залишиться між нами, обіцяю! - її губи вже цілували його оголену шию і плавно спускалися все нижче і нижче по його тілу...

- Ні... Не... треба... - він протягнув майже безсило. Його голова йшла обертом від алкоголю, а тіло горіло сильним бажанням.

- Треба, зайчику, треба! Розслабся і насолоджуйся... - вона промуркотіла і вже опустилася до його ширинки...

***

Віола не знаходила собі місця вже кілька днів... Адже, Антон пригрозив їй, що відбере у неї сина і схоже - він не жартував. Вона навіть не уявляла свого життя без Святослава. Для неї син - був єдиним сенсом життя, її найбільшою гордістю і найбільшою любов'ю. Заради нього, вона стала тією, ким зараз була. Її маленький промінчик сонця, який освітлював їй шлях у темряві, який дарув їй радість і завжди усміхався. Святослав - був її Всесвітом. Вона не зможе без нього жити! І він теж. Як він зможе жити з Антоном, якщо навіть не знайомий з ним? Як він зможе називати його татом, якщо думає, що тато помер? Можливо, це було її найбільшою помилкою в житті, нічого не сказати Антону про сина. Але, як вона могла сказати щось, адже він жив закордоном і нічого не пам'ятав про неї. І якби це взагалі виглядало, якщо б в один прекрасний день, вона прийшла до нього і заявила, що він батько 5-ти річного хлопчика?! Він би сказав, що це повна маячня, що вона просто з'їхала з глузду. Він би не повірив їй. Адже, навіть зараз, коли він вже дізнався про сина, він не дав їй жодного шансу все пояснити... Він взагалі не хотів нічого чути... І як тепер бути? Що робити? Як переконати його не подавати в суд і не забирати сина? А він точно, міг це зробити! Напевно зараз, він ненавидів її! Так, вона справді була винною перед ним! Але, хіба винен у цьому Святослав?

Ще й сьогодні намічався той довбаний корпоратив. Чесно кажучи, в неї навіть ніякого бажання йти туди не було. Але вона мала там бути, адже там будуть найвпливовіші гості, преса і вона щей на останок, була - співзасновницею компанії і її головним акціонером. Вона не могла пропустити святкування, в жодному разі... Їй було погано, серце розривалося на шматки, а на душі "дряпалися кішки" і вона розплакалася...

- Мамо, мамо! Чому ти плачеш? - до неї вже біг Святослав, який спустився попити молока. Коли він не міг заснути, то завжди перед сном пив молоко з печивом. - Тобі боляче?

- Ні, синку, все добре! - вона міцно пригонула його в свої материнські обійми, коли той підбіг до неї.

- Але ж, ти плачеш. А просто так ніхто не плаче. Тебе хтось образив? - він обійняв її міцно-міцно і сказав: - Якщо тебе хтось ображає, то ти скажи мені, я його поб'ю! Не дарма ж, я ходжу на карате. - він сів їй на коліна поцілував в щоку. Вона швидко витерла сльози долонею і сказала:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше