Розділ 59.

Рішення Дамира вийти з "гри" було не просто словами. Він дотримав свого слова. Завдяки його впливу та інформації, яку він передав надійним джерелам, було проведено масштабні арешти, які остаточно розгромили залишки "Очей Темряви" та інших тіньових організацій, що намагалися заповнити вакуум влади. Тепер Дамир був вільний, і його життя, як і життя Єви, могло початися з чистого аркуша.
Першим кроком для Єви після всіх пережитих жахів було налагодження стосунків з тими, кого вона несправедливо відштовхнула. Її пам'ять про Олесю, та болюча сварка, що розділила їхні життя, не давала їй спокою. Дамир, що розумів важливість цих зв'язків, допоміг їй знайти Олесю. Це виявилося непросто, адже Олеся ретельно приховувала своє місцезнаходження після від'їзду.
Зустріч була запланована в невеликому, затишному кафе у Відні – місті, де Олеся оселилася і почала нове життя. Єва приїхала туди сама, її серце шалено калатало. Вона боялася цієї зустрічі, боялася осуду, звинувачень, байдужості.
Коли вона побачила Олесю, що сиділа за столиком біля вікна, її серце стиснулося від зворушення. Олеся майже не змінилася: та сама усмішка, ті самі карі очі, що завжди були сповнені тепла. Вона підвелася і підійшла до Єви. На секунду запанувала незручна тиша, сповнена несказаних слів і емоцій.
– Привіт, Олесю, – промовила Єва, її голос затремтів.
– Привіт, Єво, – відповіла Олеся, її очі заблищали від сліз.
І тоді вони обнялися. Міцно, довго, відпускаючи всі роки мовчання, всю образу, весь біль. Це було не просто обійми, це було примирення, спокута, відновлення розірваних ниток.
Коли вони сіли за столик, Єва відчула, як її душу переповнює потреба виговоритися. Вона почала свою розповідь. Вона розповіла про те, як познайомилася з Дамиром, про його таємне життя, про небезпеку, що завжди переслідувала його. Вона говорила про Максима, про його зраду, про викрадення, про жах, який вона пережила. Вона не приховувала нічого, навіть своїх власних помилок, свого страху, свого відчаю.
Олеся слухала її, не перебиваючи, її обличчя було сповнене співчуття. Її очі розширювалися від подиву, потім наповнювалися гнівом, а потім – сльозами. Вона бачила, як її сестра пройшла крізь справжнє пекло, і це руйнувало її власні стіни образи.
– І ось, – Єва завершила свою розповідь, – я думала, що розірвала з ним. Я думала, що це єдиний спосіб врятувати себе. Але я помилялася. Моє кохання до нього було сильнішим за будь-який страх. І він… він мене врятував. А потім, я, завдяки Максиму, його врятувала.
Вона розповіла про фінальний бій, про обручку, про його обіцянку залишити все позаду.
– І тепер… тепер ми хочемо почати все спочатку. Без тіней, без страху.
Олеся простягнула руку і взяла її за долоню.
– Єво, я не можу повірити, що ти через це пройшла. І я така дурна, що не була поруч. Я так шкодую про нашу сварку.
– Я теж шкодую, – прошепотіла Єва. – Я була занадто гордою. Я була сліпою.
– Ні, ми обидві були дурними, – відповіла Олеся, злегка посміхаючись крізь сльози. – Але тепер це неважливо. Головне, що ти жива. І що ти щаслива.
Єва відчула величезне полегшення. Вага, що тиснула на її душу роками, нарешті спала. Вони помирилися. Їхній зв'язок, що колись здавався втраченим назавжди, був відновлений.
– Я хочу, щоб ти була на моєму весіллі, Олесю, – промовила Єва, її очі були сповнені надії.
Олеся посміхнулася.
– Я не пропущу його ні за що на світі. Я мушу познайомитися з цим Дамиром, що пережив тебе.
Вони довго розмовляли, надолужуючи згаяний час. Єва відчувала, як її серце наповнюється теплом. Вона знову знайшла свою сестру, свою частинку минулого, що тепер могла стати частиною її майбутнього. Це був ще один крок до їхнього нового життя, до їхнього коханого Травня, що обіцяв бути світлим і щасливим, тепер, коли всі тіні були розвіяні, а втрачені зв'язки відновлені.