Розділ 53.

Тиша в камері була гнітючою, порушуваною лише її власним нерівним диханням. Єва намагалася впоратися з панікою, що загрожувала поглинути її. Дамир поруч. Це знання було одночасно полегшенням і нестерпним болем. Вона чула його присутність, відчувала його страждання, і це змушувало її шукати вихід.
Раптом, у цілковитій темряві, вона помітила ледь помітний промінь світла. Він пробивався крізь вузьку щілину у верхній частині стіни, майже біля стелі. Єва повільно підповзла до стіни, наскільки дозволяли зв'язані руки. Це був не просто промінь, це була маленька дірочка, що, можливо, вела кудись назовні або до іншого приміщення.
Вона провела пальцем по холодній, шорсткій стіні, відчуваючи крихкість кладки. Це було її єдиною надією. Вона почала штовхати, терти, намагаючись розширити щілину. Її пальці боліли, нігті ламалися, але вона не зупинялася. Її розум працював швидко, згадуючи все, чому її вчив Дамир – спостерігати, аналізувати, використовувати будь-яку перевагу.
Години минали. Темрява не відступала, але Єва не здавалася. Вона використовувала голову, щоб бити по стіні, потім плече, потім ноги, намагаючись створити хоча б маленький отвір. Вона відчувала, як сили залишають її, але думки про Дамира, що страждав у сусідній камері, змушували її рухатися далі.
Раптом, вона відчула, як один з каменів трохи піддався. Напружуючи всі сили, вона почала розхитувати його. Поступово, з кожним рухом, камінь починав кришитися. З'явився невеликий отвір, крізь який просочувався свіжий, вологий запах землі.
Це був вентиляційний отвір. За ним був вузький, темний тунель, заповнений пилом та павутинням. Єва зрозуміла, що це не вихід назовні, а лише частина системи вентиляції. Але це був рух. Це був шанс.
Її розум працював на повну потужність. Якщо вона зможе пролізти через цей отвір, вона зможе дістатися до іншого приміщення. Можливо, до камери Дамира. Можливо, до якогось коридору.
Вона почала працювати над розширенням отвору з подвоєною енергією. Кожен її рух був обережним, але рішучим. Її пальці були подряпані до крові, а на плечах з'явилися синці. Але вона не звертала на це уваги. Вона чула приглушені звуки ззовні – кроки охоронців, далекі голоси. Вона мала поспішати.
Нарешті, отвір став достатньо великим, щоб вона могла просунутися крізь нього. Її тіло було слабким, але вона зібрала всі сили. Вона просунула голову, потім плечі, відчуваючи, як одяг чіпляється за гострі краї. Повітря в тунелі було важким, запорошеним.
З останніх сил вона протиснулася крізь отвір і впала на тверду поверхню з іншого боку. Вона опинилася у вузькому, темному тунелі. Це була вентиляційна шахта. Звідси долинав ледь помітний запах вогкості та пилу.
Вона повзла вперед, відчуваючи, як її тіло болить від кожної подряпини. Її зв'язані руки ускладнювали рух, але вона не здавалася. Вона знала, що десь поруч Дамир. Вона повинна була дістатися до нього.
Через деякий час тунель розширився, і вона відчула, як її коліна натрапили на щось тверде. Це був люк. Вона спробувала штовхнути його зв'язаними руками, але він не піддавався. Він був зачинений.
Проте, крізь щілини люка просочувалося світло і... голоси. Тихі, приглушені, але чіткі. Вона прислухалася. Це були голоси охоронців. Вони розмовляли. Вона напружила слух, намагаючись розібрати слова.
"Він дуже впертий, Майстре. Його не зламати". Це був голос шрамованого чоловіка, якого вона бачила раніше.
Потім пролунав голос Майстра. "Його час вичерпано. Якщо він не заговорить, то ми... перейдемо до плану Б. І він цього не переживе."
Серце Єви завмерло. План Б. Це означало, що час Дамира закінчується. Вона повинна була щось зробити. Вона мусила його врятувати. Навіть якщо це означало ризикувати всім. Її коханий Травень, який був ув'язнений у темниці, тепер вимагав рішучих дій, і вона була готова на все, щоб його визволити.