Розділ 49.

Єва тримала конверт, що залишив Максим, і її руки тремтіли. Інформація, яку він озвучив, пролунала в її голові, мов страшний вирок. Дамир у пастці. Він, її захисник, її коханий, що завжди здавався непереможним, тепер сам потребував порятунку. Усі її спроби відсторонитися від його небезпечного світу, усі її болісні рішення розірвати стосунки, тепер здавалися безглуздими і марними. Кохання, виявилося, було сильнішим за будь-яке бажання втекти.
Вона кинулася додому. Бабуся, побачивши її бліде обличчя та перелякані очі, одразу зрозуміла, що щось не так.
– Що сталося, дитинко? – запитала вона, її голос був сповнений тривоги.
– Бабусю, мені потрібно йти. Негайно, – промовила Єва, її голос був напруженим. – Дамир у небезпеці.
Бабуся намагалася її зупинити, але Єва була невблаганною. Вона швидко зібрала рюкзак, кинувши туди найнеобхідніше: гроші, документи, телефон. Вона знала, що не може просто так зателефонувати Олегу з домашнього телефону. Потрібно було діяти обережно.
На інформації, яку дав Максим, була адреса одного з безпечних будинків Дамира, про який знав Олег. Це був старий, покинутий будинок десь на околиці міста. Єва вирішила їхати туди. Вона попрощалася з бабусею, пообіцявши, що повернеться.
Дорога до цього будинку здавалася нескінченною. Кожна хвилина була на вагу золота. Вона відчувала, що її переслідують, що вороги Дамира вже знають про її зв'язок з Максимом. Вона постійно озиралася, нервово вдивляючись у темні вікна автомобілів, що проїжджали повз.
Коли вона нарешті дісталася до місця, це виявився старий, обдертий будинок на тихій, майже безлюдній вулиці. Вікна були забиті дошками, фарба на стінах потріскалася. Це місце здавалося забутим світом. Єва нервово озирнулася навколо. Вулиця була порожньою. Вона дістала телефон, її пальці тремтіли. Вона мала набрати номер Олега.
Але в цей момент вона почула кроки. Тихі, обережні, але надто виразні в нічній тиші. Вони наближалися з-за рогу будинку. Серце Єви підстрибнуло до горла. Вона інстинктивно сховалася за старим кущем, що ріс біля воріт.
Два чоловіки, одягнені в темне, з капюшонами на головах, вийшли з-за рогу. Вони рухалися швидко і безшумно. Вони були добре озброєні. Єва одразу зрозуміла – це не люди Дамира. Це були "Очі Темряви", і вони вже були тут.
Один з чоловіків дістав телефон і щось прошепотів у нього. Єва не могла розібрати слова, але відчувала, що це стосується її. Вона була в пастці. Вона прийшла сюди, щоб знайти допомогу, а натомість потрапила прямо в руки ворога.
Раптом, з вікна другого поверху будинку пролунав глухий звук. Чоловіки насторожилися, прицілилися.
– Схоже, хтось уже всередині, – промовив один з них. – Можливо, Дамир?
Вони кинулися до дверей. Єва зрозуміла, що це її єдиний шанс. Вона повинна була діяти.
Зібравши всю свою сміливість, вона вискочила з укриття.
– На допомогу! – крикнула вона, її голос був тонким, але сповненим відчаю. – Тут хтось є!
Чоловіки одразу ж обернулися. Їхні погляди впали на неї. Вона побачила холодний блиск в їхніх очах.
– Це вона! – вигукнув один з них. – Бери її!
Єва кинулася бігти, але вона була надто повільною. Один з чоловіків кинувся за нею. Її наздогнали за кілька метрів. Сильні руки схопили її, заткнули рот, і Єва відчула, як її підіймають.
Її тягли до темного мікроавтобуса, що стояв неподалік. Вона відчайдушно пручалася, але марно. Її знову заштовхали в темряву, і вона відчула різкий запах хлороформу. Її свідомість почала затьмарюватися.
Останнє, що вона побачила, перш ніж знепритомніти, було обличчя чоловіка, що нахилився над нею. Його очі були холодними, а на губах грала жорстока посмішка.
– Ти наша, дівчинко, – прошепотів він. – І тепер твій Дамир нікуди не дінеться.
Світ Єви занурився в темряву. Її крик загубився в нічній тиші, не досягнувши нікого. Вона знову була в пастці, і цього разу вона була не просто приманкою, а ключем до знищення Дамира. Її коханий Травень знову опинився під загрозою, і вона не знала, чи зможе хтось її врятувати.