Розділ 45.

Дамир поринув у вир боротьби, немов у холодну воду. Біль від рішення Єви був постійним, але він використовував його як паливо. Кожна секунда його життя була присвячена одній меті: знищити ворога, що стояв за всіма їхніми стражданнями, і звільнити Єву від постійної загрози. Він більше не сумнівався, не вагався. Це була його остання місія, його особиста війна.
Завдяки інформації Олени, яка померла як герой, Дамир мав усе необхідне. Його команда працювала злагоджено, як єдиний організм, здійснюючи серію блискавичних операцій. Вони вистежували, збирали докази, завдавали удар за ударом по інфраструктурі ворожої організації. Їхньою метою був сам "Ляльковод" — невловимий магнат, батько Олени, який роками тримав у своїх руках нитки тіньового світу.
Фінальна операція була запланована на його неприступній резиденції, що була схована десь у горах, замаскована під звичайний санаторій. Це була справжня фортеця, захищена сучасними системами безпеки, озброєними охоронцями та витонченими пастками. Але Дамир знав це місце краще, ніж будь-хто інший. Олена залишила йому не лише інформацію, а й слабкі місця батьківського лабіринту.
Ніч операції була темною і похмурою, як і його душа. Вітер вив, приносячи з собою запах дощу. Дамир рухався безшумно, його рухи були точними, відточеними до досконалості. Поруч були Альфа, Чарлі та кілька інших досвідчених оперативників, кожен з яких довіряв йому беззастережно. Вони проникали всередину, уникаючи камер, деактивуючи сигналізації, минаючи охоронців, немов тіні.
Всередині резиденція виявилася справжнім лабіринтом. Дамир вів свою команду по складних коридорах, спускаючись на нижні рівні, туди, де, за інформацією Олени, знаходився центр управління. Бій був жорстоким. Вороги були добре озброєні та відчайдушно билися. Лунали постріли, крики, запах пороху наповнював повітря. Дамир був безжальним. Його погляд був зосередженим, його рухи – смертоносними. Він знав, що кожен його удар — це удар за Єву, за її спокій, за її майбутнє.
Нарешті вони дісталися до центральної кімнати. Вона була великою, з безліччю моніторів, що показували кадри з різних куточків світу. Посередині, за столом, сидів старий чоловік з холодним, проникливим поглядом – Ляльковод. Його обличчя було спокійним, але в очах читалася лють, коли він побачив Дамира.
– Ти прийшов, – промовив Ляльковод, його голос був тихим, але в ньому відчувалася влада. – Я знав, що ти не зупинишся. Ти завжди був занадто впертим.
– Це кінець, – промовив Дамир, його голос був твердим. – Твоя імперія руйнується. Олена потурбувалася про це.
На обличчі Ляльковода з'явилася гримаса гніву.
– Моя донька? Вона зрадила мене?
– Вона зробила правильний вибір, – відповів Дамир. – І тепер ти відповіси за все. За всіх, кого ти зруйнував.
Ляльковод потягнувся до кнопки під столом, але Дамир був швидшим. Він вихопив пістолет, і пролунав постріл. Куля влучила точно в руку Ляльковода, вибивши її з-під столу. Він застогнав, його обличчя спотворилося від болю.
Альфа та Чарлі швидко знешкодили інших охоронців, що були в кімнаті. Дамир підійшов до Ляльковода, його обличчя було спокійним, але в його очах горіла справедлива лють. Він дістав з кишені флешку.
– Це все, – промовив Дамир. – Докази, які зруйнують тебе. Твоя імперія впаде, і ти проведеш решту свого життя в тюрмі. Або ж… я можу закінчити це прямо зараз.
Ляльковод дивився на нього з ненавистю.
– Ти нічого не отримаєш, Дамире. Я все одно переможу.
Дамир не став витрачати час на розмови. Він передав флешку Альфі.
– Забезпечте, щоб це потрапило до потрібних рук. Негайно.
Альфа кивнув і пішов з флешкою. Дамир подивився на Ляльковода, його погляд був твердим і безжальним. Він знав, що йому потрібно зробити. Це був фінальний акорд, остаточне завершення його власної війни.
Кілька тижнів потому світ облетіла новина про падіння могутнього магната, викриття його злочинної імперії та арешт численних його поплічників. Це була масштабна операція, яка струсонула світ, викривши глибоко вкорінену мережу корупції та злочинності. І ніхто не знав, хто стояв за цим викриттям.
Дамир спостерігав за цим з тіні. Його місія була завершена. Ворог був переможений, його імперія зруйнована. Він досяг своєї мети.
Він сидів у затишній квартирі, що була його тимчасовим притулком. Поруч, на столі, лежав кулон з конвалією. Він взяв його в руки, його великий палець ковзнув по гладкій поверхні квітки. Гірка перемога. Він звільнив її, але втратив її.
Дамир усвідомлював, що тепер, коли його вороги були знищені, він мав шанс на "нормальне" життя. Але чи могло його життя бути нормальним без неї? Чи міг він, людина, що пройшла крізь стільки тіней, знову знайти світло? Він не знав. Але одне він знав точно: його коханий Травень тепер був вільний. І це було найголовніше. Його місія була виконана.