Розділ 43.

Дамир стояв біля вікна, дивлячись на дощовий пейзаж, що розгортався за склом. Кожна крапля, що стікала по шибці, була наче сльоза, що не пролилася з його очей. Повідомлення Єви – прощання, повне болю та рішучості – було ударом, що вибив ґрунт з-під ніг. Він знову втратив її. Його Травень, його світло, його єдина надія на нормальне життя, вирішила покинути його тіні.
Він відчував біль, гострий, нестерпний. Але разом із болем прийшло дивне, похмуре усвідомлення. Вона зробила правильний вибір. Він зробив її заручницею свого світу, своєї боротьби. Він наражав її на небезпеку, на страх, на втрату спокою. Вона заслуговувала на краще. Вона заслуговувала на мир, на щастя, на життя без постійної загрози. І якщо він не міг дати їй цього поруч із собою, то він мав дати їй це, відпустивши її.
Рішення Єви, хоч і розбило його серце, водночас дало йому нову, кришталево чисту мету. Тепер у нього не було сумнівів. Більше ніяких компромісів, ніяких вагань. Він завершить цю війну. Раз і назавжди. Він знищить тих, хто роками переслідував його, хто зруйнував його життя, хто загрожував його коханій. І він зробить це заради неї, заради її спокою, заради її майбутнього. Навіть якщо це майбутнє буде без нього.
Дамир підійшов до столу, на якому лежала флешка, отримана від Олени. На ній були не лише імена та плани, а й докази. Докази, які могли повалити імперію його ворога, розкрити його справжнє обличчя світові. Це була його остання зброя.
– Збираємося, – промовив Дамир, звертаючись до Альфи та Чарлі, що стояли поруч, їхні обличчя були сповнені розуміння. – Жодного шансу.
Його голос був спокійним, але в ньому відчувалася незламна рішучість. Вони бачили його таким лише кілька разів – у найвідчайдушніші моменти, коли він був готовий іти до кінця. Цього разу це було інакше. Це була не просто місія, це була особиста війна, війна, що мала покласти край його мукам і звільнити ту, кого він любив.
Дамир окреслив план. Детальний, безжальний, безкомпромісний. Кожен крок був продуманий до дрібниць, кожна можлива змінна врахована. Вони мали завдати удару по самому серцю ворожої організації, знищити її лідера та всіх, хто стояв за ним. Це була операція, що вимагала максимальної точності, швидкості та самовіддачі.
– Ми більше не захищаємося, – промовив Дамир, його погляд був холодним, як сталь. – Ми атакуємо. І ми не зупинимося, доки не побачимо його падіння.
Команда кивнула. Вони були готові йти за ним у вогонь і воду. Вони бачили його біль, його втрату, і вони розуміли, що це не просто робота. Це була їхня спільна місія – покінчити з цим кошмаром раз і назавжди.
Дамир подивився на карту, що висіла на стіні. На ній були позначені цілі, шляхи відходу, можливі небезпеки. Він знав, що цей шлях буде небезпечним, можливо, останнім для нього. Але він був готовий. Він був готовий пожертвувати всім, щоб Єва могла жити в мирі.
Він уявив її: її посмішку, її світлі очі, її волосся, що майоріло на вітрі. Її Травень. Він відпускав її, щоб вона могла розквітнути у своєму власному світі, вільному від його тіней. Це було його останнє прохання, його остання обіцянка.
Дамир зробив глибокий вдих.
– Пора.
Він вийшов з кімнати, його кроки були твердими та рішучими. Попереду лежав небезпечний шлях, але його мета була ясною. Він ішов завершувати справи, щоб його коханий Травень міг нарешті жити без страху. Це був його шлях спокути, шлях до свободи – для неї, навіть якщо це означало вічну самотність для нього.