Розділ 42.

Перестрілка біля маяка була жорстокою і короткою. Олена, немов досвідчена хижачка, рухалася разом з Дамиром, прикриваючи його і ведучи прицільний вогонь. Її вправність і знання місцевості, а також тактики нападників, були вражаючими. Це була людина з його минулого, що знову стала частиною його теперішнього, але цього разу на його боці.
Вони були в меншості, але діяли злагоджено. Альфа та Чарлі, почувши постріли, кинулися на допомогу, з'явившись з тіні, як привиди. Вони вступили в бій, відтісняючи ворогів. Ворог був заскочений зненацька – вони не очікували, що Олена виживе, і вже точно не очікували, що вона буде битися разом з Дамиром.
Кілька хвилин у повітрі свистіли кулі, лунали крики та команди. Але сили були нерівні. Ворогів було забагато, і вони були добре підготовлені. Олена, попри всю свою майстерність, отримала поранення. Вона впала, стиснувши зуби від болю.
Дамир кинувся до неї, його серце стиснулося від спогадів.
– Олено!
– Біжи! – прохрипіла вона, її голос був слабким. – Бери флешку! Він не повинен перемогти!
Вона передала йому криваву флешку, її погляд був сповнений рішучості. Дамир зрозумів. Вона знала, що не виживе. Це була її спокута, її останній бій.
З неба пролунав гучний шум. Це був вертоліт. Їхні вороги викликали підкріплення. Часу не залишалося.
– Відступаємо! – крикнув Дамир. Він не міг забрати Олену, це було неможливо. Це був найважчий вибір у його житті, вибір між минулим і майбутнім.
Олена слабко посміхнулася йому.
– Захисти її, Дамире. Захисти свій Травень.
Він кинув останній погляд на неї, що лежала на холодній скелі, і кинувся до своїх людей. Вони відступали під прикриттям, зникаючи в темряві, коли вертоліт уже завис над маяком, освітлюючи місце бою потужним прожектором.
Дамир повернувся до укриття з раною на душі та кров'ю на руках. Він був розбитий. Звістка про те, що Олена виявилася донькою його заклятого ворога, а потім її смерть, була важким ударом. Але інформація, яку вона передала, була безцінною. Флешка містила докладні дані про організацію, про її лідера – могутнього і невловимого магната, який роками приховував свою справжню діяльність під маскою успішного бізнесмена. Він був тим самим "ляльководом", що смикав за ниточки, створюючи хаос і маніпулюючи життями. І він був батьком Олени.
Дамир зібрав своїх людей. Його обличчя було похмурим, але рішучим.
– У нас є всі дані, – промовив він, вказуючи на екран. – Це він. Той, кого ми шукали роками.
Альфа і Чарлі кивнули. Вони розуміли, що це не просто місія, це була війна.
– Тепер ми повинні діяти швидко, – продовжив Дамир. – Максимальний тиск. Жодного шансу.
Його люди почали готуватися. Це була підготовка до фінального удару, до операції, яка мала покласти край цій тривалій боротьбі.
У цей момент Дамиру зателефонував Олег.
– Босе, – голос Олега був невпевненим. – Єва… вона просить передати вам повідомлення.
Дамир відчував, як його серце стискається. Він знав, що це не буде хорошою новиною.
– Кажи.
Олег передав слова Єви, її рішення розірвати стосунки, її прохання не шукати її. Кожне слово, вимовлене голосом Олега, було для Дамира ударом ножа в серце. Його світ, що тільки-но почав збиратися докупи, знову розлетівся на уламки.
Він повісив слухавку, його рука тремтіла. Він втратив її. Його Травень, його світло, його надія. Він зрозумів, що його боротьба, його таємниці, його життя в тіні – все це зрештою зруйнувало найдорожче.
Альфа підійшов до нього, його обличчя було сповнене співчуття.
– Що сталося, босе?
Дамир підняв на нього погляд, його очі були сповнені болю, але й нової рішучості.
– Вона йде. Вона більше не може.
Він стиснув кулаки. Це було боляче, нестерпно. Але це також дало йому нову мету.
– Тоді у мене немає іншого вибору, – промовив Дамир, його голос був твердим, як сталь. – Я покінчу з цим. Раз і назавжди. Щоб вона могла жити спокійно. Без мене.
Це було його рішення. Поставити крапку, навіть якщо це означало втратити все. Він піде до кінця, щоб забезпечити їй той спокій, якого вона так прагнула. Це була його остання, найважча битва – битва за її щастя, навіть якщо це щастя буде без нього. Його коханий Травень, хоч і розквітнув у його серці, мав тепер існувати окремо, вільним від його тіней.