Розділ 36.

Коли двері хати з гуркотом відчинилися, і в отворі з'явився Максим зі своїми людьми, Єва відчула, як її серце падає в безодню. Бабусин крик розірвав нічну тишу, додаючи болю до її власного відчаю. Вона билася, намагалася вирватися, але її сили були ніщо проти їхньої жорстокої рішучості. Мішок на голові відрізав її від світу, зануривши у моторошну темряву. Вона чула, як її тягнуть, як бабуся знову кричить, потім дзвінкий звук розбитого скла – і все зникло.
Її везли в машині, що тряслася на нерівній дорозі. Час здавався нескінченним, кожна ямка віддавалася болем у зв'язаних руках. Нарешті машина зупинилася. Її грубо витягли назовні, і Єва відчула пронизливий холод і різкий запах металу та сирості. Її кинули на землю, і мішок зняли з голови.
Вона опинилася у великому, холодному приміщенні, схожому на старий склад або ангар. Навколо неї були купи металобрухту, іржаві бочки, а згори звисали тьмяні лампи, що ледь освітлювали простір. Це місце було розташоване десь глибоко в горах, далеко від цивілізації, і вона розуміла, що вибратися звідси буде неможливо. Бабуся, бліда і налякана, сиділа поруч, її руки були зв'язані.
Максим стояв перед нею, його обличчя було холодно непроникним, а в очах не було й тіні тієї доброзичливості, яку він так майстерно демонстрував.
– Отже, Єво, – промовив він, його голос був спокійним, але сповненим жорстокості. – Ми тут, щоб закінчити гру. Твій коханий Дамир прийде за тобою. А ти будеш його пасткою.
Він подав знак одному зі своїх людей. Той підійшов до бабусі, і Єва відчула, як її серце стискається від жаху.
– Ні! Не чіпайте її! – вигукнула вона, намагаючись вирватися.
Максим посміхнувся.
– Ти можеш йому допомогти, Єво. Розкажи нам про його плани, про його зв'язки. І твоя бабуся залишиться неушкодженою.
Єва дивилася на нього з ненавистю. Вона знала, що він бреше. Навіть якщо вона розповість усе, її та бабусю не відпустять.
Раптом надворі почувся голосний вибух, що струснув усю будівлю. Згори посипалася пилюка, а з боку входу почувся звук, що нагадував розрив металу. Охоронці, що стояли біля входу, кинулися до дверей.
Максим сполотнів. Він не очікував такого.
– Що це?! – прокричав він.
І тут двері ангара з гуркотом відчинилися. У променях світла, що проникли ззовні, з'явився Дамир. Його обличчя було спокійним, але в очах палала лють, а в руках він тримав пістолет, спрямований просто на Максима. Поруч з ним, як тіні, стояли Альфа та Чарлі.
– Відійди від неї, Максим, – голос Дамира був холодним, як сталь, але в ньому відчувалася нестримна загроза.
Максим миттєво зорієнтувався. Він схопив Єву за руку, приставивши до її скроні пістолет.
– Стій, Дамире! Не роби жодного руху! Інакше вона заплатить.
Дамир завмер. Його погляд був прикутий до Єви, яка бліда, але рішуча, дивилася на нього. Він бачив її страх, але також і її віру в нього.
– Ти нічого не отримаєш, Максиме, – промовив Дамир. – Я знаю, хто ти. І я знаю, що ти не зупинишся. Ти вже мертвий.
Максим нервово засміявся.
– Ти завжди був надто впевненим у собі, Дамире. Це твоя слабкість.
Раптом, звідкись зверху, з даху ангара, пролунав гучний скрегіт металу. Щось важке почало опускатися. Це була велика металева сітка, що повільно опускалася, загрожуючи накрити всіх, хто був у приміщенні. Дамир зрозумів. Це була запасна пастка, активована охоронцями, що відступали.
– Всі до виходу! – крикнув Дамир, його голос був сповнений наказовості. – Альфа, Чарлі, прикриття!
Хаос охопив ангар. Люди Максима почали панікувати. Деякі кинулися до виходів, інші почали стріляти. Повітря наповнилося звуками пострілів, криків, металевим скреготом.
Максим, тримаючи Єву як щит, намагався відступити до одного з бічних виходів.
– Ходімо, дівчинко! – прошипів він. – Твій Дамир не зможе тебе врятувати.
Але Єва діяла рішуче. Зібравши всі свої сили, вона вдарила Максима ногою по коліну. Він здригнувся, послабивши хватку. Це дало їй секунду. Вона вислизнула з його рук і кинулася до бабусі, щоб звільнити її.
Дамир, побачивши це, зробив кілька швидких кроків. Він націлив пістолет на Максима.
– Це кінець, – промовив Дамир.
Максим відповів пострілом. Куля просвистіла повз голову Дамира, ледь не зачепивши його. Але Дамир не вагався. Його постріл був точним і смертельним. Максим упав, його тіло безсило впало на підлогу.
Металева сітка продовжувала опускатися, загрожуючи розчавити все на своєму шляху. Дамир підбіг до Єви та бабусі. Він швидко розрізав мотузки, якими була зв'язана Єва, а потім і бабуся.
– Швидко! – крикнув він, його голос був напруженим. – Нам потрібно йти!
Вони кинулися до виходу. Альфа та Чарлі вже чекали біля машини. Коли вони вибігли з ангара, сітка з гуркотом опустилася, розчавивши все, що було всередині.
Повітря було наповнене запахом пороху, диму та світанкового холоду. Дамир міцно обійняв Єву. Її тіло тремтіло, але вона була живою. Він подивився їй в очі, і в них обох була суміш полегшення, страху та безмежної любові. Вони пройшли крізь вогонь, крізь пастку, крізь зраду. І тепер, коли східне небо почало прояснюватися, вони були готові зустріти новий день. Їхній коханий Травень, що пережив чергову бурю, нарешті міг знову розквітнути.