Розділ 35.

Дамир відчув це. Це був не просто дзвінок Єви на автовідповідач, не просто слова, залишені у гніві. Це був інстинктивний крик її душі, що вимагала простору. Він поважав її рішення, але його серце стискалося від тривоги. Навіть під час їхніх сварок, його любов до неї не згасала, а лише ставала глибшою, обтяженою страхом втратити її.
Він знав, що його вороги не зникли. Вони були поранені, але не знищені. І Єва, як він і передбачав, залишалася їхньою мішенню. Його люди, попри всі зусилля Єви зберегти своє місцезнаходження в таємниці, знайшли її. Дамир не мав наміру порушувати її спокій, але він мусив знати, що вона в безпеці. Він замовив зовнішнє спостереження, що мало бути непомітним, просто фоновим захистом. Він не хотів, щоб вона знала про це, не хотів її турбувати.
Однак, його пильність не врятувала її від Максима. Дамир вже давно мав підозри щодо цього "нового колеги". Його аналітики ретельно перевірили Максима і виявили приховані зв'язки з тією ж організацією, яка викрала Єву раніше. Це підтвердило найгірші побоювання Дамира: Максим був не просто конкурентом, а ворожим агентом, який втерся в довіру до Єви, використовуючи її вразливість.
Коли Дамир отримав звіт про зникнення Єви з бабусиного села, його світ знову звалився. Це повідомлення, сухе й лаконічне, пролунало як грім серед ясного неба: "Об'єкт захоплено. Місцезнаходження невідоме. Будинок порожній. Є ознаки боротьби." Холодний жах стиснув його серце. Вони її взяли. І цього разу він відчував, що це було щось набагато гірше, ніж просто приманка.
Лють Дамира була безмежною. Вона була такою ж холодною та безжальною, як гірський лід. Він віддав накази, його голос був спокійним, але в ньому відчувалася смертельна загроза. Його люди знали, що це означає. Він був готовий піти на все.
Його мережа була розгорнута по всій країні. Він задіяв усі свої зв'язки, усі свої ресурси. Інформація надходила звідусіль: з кримінальних кіл, від урядових агентів, від його власної розгалуженої мережі інформаторів. Кожна дрібниця, кожен шепіт, кожна підозра перевірялися з блискавичною швидкістю. Дамир не спав, не їв, його єдиною метою було знайти її.
Він знав, що вороги діють хитро. Вони не залишать чітких слідів. Але він також знав їхній стиль, їхні методи, їхні слабкі місця. Він аналізував кожну деталь, що стосувалася їхньої попередньої операції, шукаючи закономірності.
Інформація надходила уривками, як пазл, що повільно складається. Було виявлено кілька об'єктів, що належали ворожій організації, але більшість з них були порожніми або виявилися лише відволікаючими маневрами. Дамир відчував, як час спливає, а разом з ним і його надія.
Через два дні, проведених у нескінченних пошуках, Дамир отримав інформацію, яка змусила його серце стиснутися. Один з його агентів, що проник у мережу ворога, зміг перехопити зашифроване повідомлення. Це було коротке відео. У ньому був зафіксований Максим. Він стояв у якійсь кімнаті, обличчя його було спокійним, зверхнім. І поруч з ним... бабуся Єви. Вона була блідою, наляканою, але живою. Максим щось говорив, але звук був спотворений. Однак сенс був зрозумілий: вони використовували бабусю, щоб тиснути на Єву.
Дамир відчував, як у ньому наростає лють. Вони перетнули межу. Вони зачепили його рідних, його світ, його коханий Травень.
Він віддав накази. Він знав, де вони. Дамір закрив очі, намагаючись зосередитися. Він відчував Єву. Він відчував її страх, її відчай, її рішучість. Він мав знайти її. І він знайде. Адже він був її єдиною надією.
Настав час для фінальної битви. Битви, яка вирішить все. Заради Єви. Заради їхнього кохання. Заради їхнього майбутнього. Травень, що колись був символом їхньої зустрічі, тепер став полем бою, де вирішувалася доля їхнього світу.