Розділ 30.

Розмова з Дамиром залишила Єву спустошеною, але водночас і роздратованою. Її слова були жорстокими, але вони були вимовлені від болю, від постійної невідомості, яка роз'їдала її зсередини. Вона не могла пробачити йому його відстороненості, його небажання ділитися, його переконання, що він знає краще, що для неї безпечніше. Цей дзвінок, замість того щоб зблизити їх, лише відштовхнув ще далі.
Вона все частіше знаходила розраду в спілкуванні з Максимом. Його присутність була як ковток свіжого повітря, що розвіював важкі думки про Дамира. Максим був уважним, веселим, легким у спілкуванні. Він розповідав про свої подорожі, про цікаві архітектурні проекти, про звичайне життя, що здавалося Єві недосяжною розкішшю. Він не тиснув, не намагався нав'язувати своє товариство, але завжди був поруч, коли вона цього потребувала.
Одного вечора Максим запропонував провести час разом після роботи.
– Єво, ти така зосереджена на своїх проектах. Ходімо, розвіємося. Є чудовий джаз-клуб неподалік. Просто відпочинемо.
Єва вагалася. Її сумління, незважаючи на сварки з Дамиром, все ще відчувало якусь провину. Але втома від постійної напруги взяла своє.
– Добре, – погодилася вона. – Але ненадовго.
Джаз-клуб був затишним, з приглушеним світлом і м'якою музикою. Єва відчувала, як напруга поступово спадає з неї. Вона сміялася з жартів Максима, насолоджувалася живою музикою, на мить забувши про весь світ.
Максим, тим часом, діяв тонко, але наполегливо. Він спостерігав за нею, його блакитні очі були уважними. Він ставив питання, що здавалися невинними, але насправді були ретельно спланованими пастками.
– Ти ніколи не розповідаєш про своє особисте життя, Єво, – промовив він, легко посміхаючись. – У тебе є хтось особливий? Ти завжди здаєшся такою... замисленою.
Єва відчула, як її щоки спалахнули. Вона вагалася. Їй хотілося розповісти йому все, вилити свою душу, але щось зупиняло її. Можливо, це була таємниця Дамира, яку вона інстинктивно оберігала.
– Це... складно, Максиме, – відповіла вона, уникаючи його погляду. – Дуже складно.
Максим кивнув, його посмішка не зникла.
– Я розумію. У кожного свої складнощі. Просто пам'ятай, що ти не одна. Якщо тобі колись знадобиться допомога, або просто плече, щоб поплакати, я поруч.
Ці слова були такі вчасні, такі щирі. Єва відчувала, як її серце тане від його турботи. Вона не помічала, як він уміло збирав інформацію, як його погляд зупинявся на її обличчі, оцінюючи її реакції, її слабкі місця.
Тим часом, Дамир був у розпачі. Його ревнощі палали яскравим полум'ям, споживаючи його зсередини. Він отримував звіти про кожен їхній спільний вечір, про кожен сміх, про кожен погляд. Він бачив фотографії, зроблені його людьми: Єва і Максим у джаз-клубі, їхні посмішки, їхня близькість. Це було нестерпно. Його обіцянка "захищати" її перетворилася на жахливий бумеранг, що повертався до нього. Він не міг змиритися з думкою, що інший чоловік займає його місце, особливо якщо цей чоловік був пов'язаний з його ворогами.
Дамир розумів, що це не просто флірт. Його аналітики виявили приховані зв'язки Максима з тією ж організацією, яка викрала Єву. Це була небезпечна гра, і Максим був майстерним гравцем. Він підбирався до Єви, щоб дістатися до Дамира, використовуючи її емоції, її вразливість.
Лють Дамира зростала. Він хотів кинутися до Єви, забрати її, пояснити все, але його розум, холодний і розважливий, тримав його. Він знав, що необдумані дії можуть лише погіршити ситуацію. Йому потрібно було діяти з максимальною обережністю, розкрити справжнє обличчя Максима, не наражаючи при цьому Єву на ще більшу небезпеку.
Він віддав наказ своїм людям: посилити спостереження за Максимом, кожний його крок, кожне його слово має бути записане та проаналізоване. Дамир відчував, як час спливає. Він мав викрити Максима, перш ніж той завдасть Єві справжньої шкоди.
Цей вечір у джаз-клубі став переломним моментом. Єва, несвідомо, опинилася в центрі нової, ще більш підступної гри. Дамир, зведений ревнощами та страхом, був готовий до рішучих дій. Їхній коханий Травень, що колись дарував надію, тепер був сповнений невизначеності, небезпеки та гіркого присмаку зради. Буря наближалася, і цього разу вона загрожувала не лише їхнім стосункам, а й самому їхньому існуванню.