Розділ 25.

Хаос і адреналін заповнили простір. Альфа та Чарлі діяли злагоджено, як єдиний механізм, їхні рухи були швидкими й рішучими. Поранення Дамира було серйозним, але він зберігав свідомість, його воля до життя була такою ж незламною, як і його дух.
– На вихід! – скомандував Альфа, його погляд ковзнув по коридору, що вів з кімнати. – Єво, ти можеш його підтримати?
Єва кивнула, її обличчя було блідим, але в очах горіла рішучість. Вона міцно обхопила Дамира, допомагаючи йому підвестися. Його вага повністю лягла на неї, але вона відчувала приплив дивної сили, викликаної страхом і любов'ю. Його рука міцно стискала її плече.
– Я в порядку, – прохрипів Дамир, його голос був слабким, але він намагався йти сам, незважаючи на біль.
Вони рухалися крізь лабіринт металевих коридорів, кожен крок був випробуванням. Сліди бою були всюди: розбиті прилади, сліди від куль на стінах. Дамир, навіть поранений, продовжував давати вказівки своїм людям, його свідомість була гострою, як лезо.
– Перевірте лівий фланг, – прошепотів він Альфі, коли вони проходили повз розгалуження. – Я відчуваю… вони йдуть.
Його інтуїція не підвела. Десь позаду пролунали голоси, а потім і кроки. Вони поспішали, знаючи, що Дамир поранений.
– Швидше! – прошипів Чарлі, який ішов попереду, оглядаючи шлях.
Вони вибігли до вентиляційної шахти, яку Дамир і його команда раніше помітили як потенційний шлях відступу. Вона була вузькою, темною і пильною, але це був їхній єдиний шанс.
– Лізьте, – сказав Дамир, його обличчя спотворилося від болю. – Я прикрию.
Єва похитала головою.
– Ні! Я не залишу тебе!
– Вибору немає! – його голос був різким, сповненим владності. – Йди. Я наздожену.
Вона хотіла сперечатися, але його погляд, такий рішучий і сповнений любові, змусив її підкоритися. Альфа і Чарлі вже пролізли всередину. Єва кинула останній погляд на Дамира, його фігура була освітлена тьмяним світлом, і потім пролізла у вузький отвір.
Всередині було тісно й задушливо. Вона чула, як Дамир веде вогонь, прикриваючи їхній відхід. Постріли лунали за її спиною, і вона відчувала, як її серце розривається на частини від страху за нього.
Нарешті вони вибралися з вентиляційної шахти. Вона вивела їх назовні, далеко від головних будівель комплексу, у густий чагарник. Світанок лише починався, небо на сході було осяяне першими променями сонця, але навколо все ще панувала півтемрява.
Раптом з отвору шахти з'явився Дамир. Він ледь стояв на ногах, його обличчя було спотворене від болю, а ліве плече було повністю залите кров'ю. Він зробив кілька кроків, похитнувся і впав.
Єва кинулася до нього, її серце стислося від болю.
– Дамире! – вона опустилася поруч, її руки були повні його крові.
Альфа швидко почав надавати першу допомогу, накладаючи пов'язку на рану. Чарлі тим часом оглядав місцевість, шукаючи ознаки переслідування.
– Ми повинні негайно забратися звідси, – сказав Альфа, його голос був рішучим. – Йому потрібна професійна допомога.
Дамир ледь підняв руку, торкаючись її щоки.
– Я ж казав, – прошепотів він, його голос був хрипким, але на його обличчі з'явилася слабка посмішка. – Я завжди повертаюся. До тебе, Мій коханий Травень.
Єва схилилася над ним, її сльози текли по його обличчю, змішуючись з його кров'ю. Вона не знала, що буде далі, але в цей момент вона відчувала лише одне: він був живий. Він був тут. І це було найголовніше.
Сонячні промені пробивалися крізь дерева, освітлюючи їхні обличчя. Світанок над промисловим комплексом, що став місцем їхньої битви, був обіцянкою нового дня, нового початку. Вони пройшли крізь пекло, вони вижили. І тепер, втомлені, поранені, але незламні, вони були готові до нового виклику. Адже їхній коханий Травень тільки починав розквітати.