Розділ 24.

Слова Дамира зависли в повітрі, наповнюючи кімнату напругою, густішою за дим. Його голос, зазвичай такий спокійний, зараз був наче гарчання звіра, готового до стрибка. В його очах не було й тіні сумніву, лише люта, нестримна рішучість. Єва, затиснута в скляній клітці, дивилася на нього, і в її серці спалахнула надія, що змішалася з жахом. Він прийшов. Він прийшов заради неї.
Чоловік у капюшоні, головний ворог Дамира, насмішкувато посміхнувся.
– Ти таки прийшов, Дамире. Я знав, що ти не витримаєш. Твоя слабкість – твоя жінка.
Дамир не звернув уваги на його слова. Його погляд був прикутий до Єви, намагаючись оцінити її стан. Потім він перевів погляд на трьох чоловіків, що стояли навколо її клітки.
– Відпустіть її, – повторив Дамир, його голос був тихим, але від нього віяло смертельною загрозою.
Капюшонник лише розсміявся.
– Не так швидко. Ми ще не закінчили. Я хочу, щоб ти побачив, як розсипається все, що тобі дороге.
Він подав знак одному зі своїх людей. Той дістав щось, схоже на дистанційний пульт, і натиснув кнопку. Зверху, з металевого даху клітки, почали опускатися залізні прути, повільно, але невблаганно, звужуючи простір навколо Єви. Це була моторошна видовище, що нагадувала середньовічну пастку.
– Стій! – крикнула Єва, її голос був сповнений жаху.
Дамир діяв блискавично. Він підняв пістолет, і пролунав постріл. Куля з точністю влучила в панель управління, що була розташована на стіні неподалік від клітки. Прути зупинилися, зависнувши на півдорозі.
Вороги завмерли від несподіванки. Вони не очікували, що він ризикне стріляти, тим більше з такою точністю. Але це дало їм секунду на реагування. Той самий капюшонник, що був їхнім лідером, швидко дістав пістолет.
Почалася перестрілка. Постріли лунали, відлунюючи від металевих стін, наповнюючи повітря порохом. Дамир, рухаючись з неймовірною швидкістю та спритністю, ухилявся від куль, водночас ведучи прицільний вогонь. Він був майстром своєї справи, його рухи були відточені до досконалості. Його партнери, Альфа і Чарлі, також вступили в бій, прикриваючи його з флангів.
Єва, затиснута в клітці, притиснулася до скла, її серце шалено калатало. Вона бачила, як літають кулі, як блимають спалахи пострілів. Вона бачила його – її Дамира – що боровся проти них, його обличчя було зосередженим, його рухи – смертоносними. Він був не просто чоловіком, якого вона любила, він був воїном, що боровся за неї.
Один з бойовиків упав, інший був поранений. Капюшонник відступив за укриття, його обличчя спотворилося від люті. Він розумів, що Дамир сильніший, ніж він очікував.
– Відімкніть її! – закричав Дамир, його погляд був прикутий до клітки.
Чарлі швидко підбіг до панелі керування, що була біля клітки, і почав працювати над нею. Звук відмикання механізмів пролунав як музика для вух Єви.
Але капюшонник не здався. Він знову вискочив з-за укриття, цілячись у Дамира. Єва побачила це. Вона крикнула.
– Дамире!
Він відчув це. Інстинктивно Дамир повернувся, але було вже пізно. Капюшонник вистрілив.
Куля влучила Дамиру в плече. Він здригнувся, але не впав. Лише стиснув зуби, його обличчя спотворилося від болю, але він не відвів погляду від ворога.
– Я ж казав, – прохрипів капюшонник, його обличчя було сповнене зловтіхи. – Я заберу його частинами.
Дамир, незважаючи на поранення, підняв пістолет і зробив два швидких, прицільних постріли. Кулі влучили капюшоннику в груди. Він здригнувся, впустив пістолет і безмовно впав на підлогу.
У кімнаті запала тиша, порушувана лише важким диханням Дамира та його команди. Єва дивилася на нього, її серце розривалося. Він був поранений. Заради неї.
Чарлі нарешті розблокував двері клітки. Вони відчинилися зі скреготом. Єва кинулася до Дамира, ігноруючи все навколо.
– Дамире! – вона схопила його за руку, її очі були сповнені сліз. – Ти поранений!
Дамир ледь помітно посміхнувся, його обличчя було блідим, але в його очах горіла радість від того, що вона в безпеці.
– Все гаразд, Мій коханий Травень, – прошепотів він, його голос був слабким. – Я ж обіцяв, що повернуся.
Він впав на коліна, його сили залишали його. Єва підхопила його, її руки були повні його крові. Альфа і Чарлі вже були поруч, оцінюючи ситуацію.
– Нам потрібно негайно звідси, – промовив Альфа, його погляд ковзнув по тілах ворогів, що лежали на підлозі. – Можуть бути підкріплення.
Єва дивилася на Дамира, який важко дихав у її обіймах. Він врятував її. Він пройшов крізь темряву, крізь небезпеку, щоб знайти її. Її коханий Травень. І тепер, коли він був у її обіймах, вона зрозуміла, що для неї немає нічого важливішого за його життя. Вони разом пройшли крізь пекло, і тепер їм потрібно було знайти вихід. Разом.