Розділ 20.

Поки Єва перебувала в полоні невідомості, стикаючись зі своїми найгіршими жахами, Дамир перебував у власному пеклі. Його робота, що вимагала повної зосередженості та безжалісності, тепер була обтяжена нестерпною тривогою. Лише кілька годин минуло з моменту їхнього прощання на пероні, а він уже відчував, як щось не так. Його інтуїція, відточена роками небезпечної роботи, кричала про біду.
Дамир не міг заспокоїтися. Він довіряв своїй команді, що забезпечувала "тилове" прикриття та моніторинг загроз, але постійно перевіряв усі можливі канали. Він намагався зосередитися на поточній операції, яка мала остаточно зруйнувати мережу його ворогів, але образ Єви, її заплакані очі на пероні, її обіцянка чекати – все це не виходило з голови.
Коли прийшло повідомлення про зникнення пасажирки з потяга, його світ обвалився. Інформація була скупою, але Дамир одразу зрозумів. Це була Єва. Його вороги діяли швидше, ніж він очікував. Вони знайшли її, і тепер вона була в їхніх руках. Холодний, лютий гнів охопив його.
Його діяльність у цей період була на межі людських можливостей. Забувши про сон, їжу, будь-який відпочинок, Дамир перетворився на безжальну машину для пошуку. Його команда, досвідчені оперативники, були задіяні по повній.
Він мобілізував усі свої ресурси. Його мережа інформаторів, що простягалася по всьому світу, була задіяна. Він використовував свої зв'язки у підземному світі, серед хакерів, у розвідувальних структурах. Кожна ниточка, кожен найменший натяк перевірявся з блискавичною швидкістю. Дамир не шкодував ні грошей, ні ресурсів, ні навіть власного життя, щоб знайти її.
Він був як мисливець, що полює на свою здобич, але цього разу здобиччю був не ворог, а час, що невблаганно йшов. Його сірі очі, зазвичай спокійні, тепер палали несамовитою рішучістю та люттю. Він не дозволить їм скривдити її. Він не дозволить їм використати її проти нього.
Його зникнення з поля зору ворогів було частиною складної операції, яку він проводив. Він "відійшов у тіні", щоб виманити їх, змусити проявитися. І вони проявилися. Викрадення Єви було прямим викликом, декларацією війни. І Дамир прийняв цей виклик.
Він аналізував кожну дрібницю. Маршрут потяга, свідчення провідників, дані з камер спостереження на вокзалах, навіть найменші коливання у повітряному трафіку. Він шукав аномалії, шукав підказки, шукав шлях до неї.
Він знав, що його вороги – це не просто злочинці. Це були тіньові фігури, що діяли на найвищому рівні, використовуючи свої зв'язки у владних структурах та силових відомствах. Тому він не міг звернутися до офіційних каналів. Це було його особисте завдання, його особиста війна.
Ночі Дамир проводив у своєму прихованому штабі, оточений моніторами, що відображали потоки даних. Його пальці літали по клавіатурі, набираючи складні коди, відкриваючи закриті бази даних, перехоплюючи супутникові сигнали. Його мозок працював на межі, обробляючи гігабайти інформації.
Він знайшов зачіпку. Завдяки одному зі своїх інформаторів, він отримав дані про приховану мережу об'єктів, які використовувалися його ворогами для "особливих" цілей. Один з них, закинутий промисловий комплекс за містом, здавався найбільш імовірним місцем утримання.
Дамир не вагався ані хвилини. Він зібрав свою невелику, але елітну групу. Озброєні до зубів, вони рушили в дорогу. Його обличчя було кам'яним, а в очах горіла лише одна думка – знайти Єву. Живою. І він не зупиниться, доки не розірве на шматки кожного, хто посмів її торкнутися.
Травень, що мав бути місяцем їхнього щастя, перетворився на арену смертельної боротьби. І Дамир, який раніше боровся за абстрактні ідеали та секретні дані, тепер боровся за своє кохання, за своє світло, за свій коханий Травень.