Розділ 14.

Пробудження було повільним, огорнутим м'яким, ніжним світлом світанку. Єва відчула тепло Дамира поруч, його руку, що обіймала її талію, його спокійне дихання. Вона повернулася до нього, її погляд затримався на його обличчі – розслабленому уві сні, без тих тіней і напруги, що часто переслідували його вдень. Вона провела пальцями по лінії його щелепи, відчуваючи легку щетину. Її серце наповнилося такою ніжністю, що ледь не розірвалося.
Він повільно розплющив очі. Сірі райдужки, зазвичай такі пронизливі, були м'якими і сонними. На його губах з'явилася легка посмішка, коли він побачив її.
– Доброго ранку, – прошепотів він, його голос був хрипким від сну, і цей звук був для неї найсолодшою музикою.
– Доброго ранку, – відповіла Єва, притуляючись до нього. Вона відчувала себе абсолютно щасливою, попри всі невідомі, що чекали на них.
Вони лежали так деякий час, просто насолоджуючись присутністю одне одного, тишею і ніжним світлом, що пробивалося крізь вікно. Сонячні промені золотили їхнє волосся, створюючи навколо них ауру тепла і затишку.
Нарешті Дамир зітхнув. Його погляд став серйозним, і Єва зрозуміла, що настав час для відповідей.
– Нам потрібно поговорити, – сказав він, його голос знову набув тієї стриманості, яка завжди супроводжувала його серйозні розмови.
Єва кивнула. Вона була готова.
Дамир почав розповідати. Його голос був тихим, але кожне слово було чітким, немов викарбуваним. Він говорив про своє життя – не про те, яким його бачили інші, а про його справжню сутність. Він був не просто "людиною, що займається безпекою". Він був оперативником, що працював на межі дозволеного, виконуючи завдання, що часто перетинали межі закону, але завжди – з метою захисту чогось більшого.
Він говорив про свій "світ", світ тіней, де довіра була розкішшю, а зрада – буденністю. Світ, де вороги ховалися за кожним кутом, а старі справи ніколи не відпускали. Він розповів про конфлікт, що змусив його зникнути – про могутню організацію, з якою він зіткнувся, і про її лідера, який не зупиниться ні перед чим, щоб знищити його. Він не назвав імен, не вдавався в деталі, які могли б наразити її на небезпеку, але сама суть його розповіді була шокуючою.
– Той дзвінок… – почав він, і Єва відчула, як її серце стискається. – Це був один з них. Вони знайшли тебе. Тому я і мусив поїхати, щоб відвести їх від тебе. Я не хотів, щоб ти була мішенню.
Він пояснив, що місяці його відсутності були пов'язані з операцією, яка мала на меті остаточно нейтралізувати цю загрозу. Він працював без відпочинку, ризикуючи життям щодня, лише з однією думкою – повернутися до неї.
– Я розумію, що це звучить як сюжет фільму, – сказав він, дивлячись їй в очі, – але це моє життя, Єво. І я не можу його змінити. Я не можу жити звичайним життям.
На його обличчі читалася втома, біль і глибока розгубленість. Він був готовий до її реакції – до жаху, до відрази, до бажання втекти. Він бачив це в очах інших жінок, які випадково дізнавалися про його справжню діяльність.
Але Єва не втекла. Її почуття до нього були настільки сильними, що вона була готова прийняти його таким, яким він був. Її обличчя було блідим, вона була шокована, але в її очах не було страху перед ним. Був лише біль від його болю, і незламна рішучість бути поруч.
– Це… це страшно, – прошепотіла вона, її голос був ледь чутним. – Але я не боюсь тебе, Дамире. Я боюсь за тебе.
Дамир дивився на неї, і в його очах промайнуло здивування, а потім щось глибоке – безмежна вдячність і полегшення.
– Ти не мусиш цього робити, – сказав він, його голос був ніжним. – Ти можеш піти. Я зрозумію.
– Ні, – Єва похитала головою, її очі були сповнені рішучості. – Я не піду. Ти мій коханий Травень. І я залишуся з тобою. Я чекала так довго, я пройшла крізь стільки болю, щоб знайти тебе. Я не відмовлюся від тебе.
Вона взяла його обличчя в долоні.
– Але ти мусиш пообіцяти мені одне, – її голос став твердим. – Більше ніяких таємниць. Більше ніяких зникнень. Я хочу знати. Я хочу бути частиною твого життя, навіть якщо воно небезпечне.
Дамир дивився на неї, і в його очах горіла суміш здивування, захоплення і глибокої любові. Він ніколи не зустрічав такої жінки. Її сила була не в її тендітності, а в її здатності прийняти його, з усіма його тінями.
– Обіцяю, – прошепотів він, і його голос був сповнений щирості. – Я обіцяю, Єво.
Він обійняв її міцно, притискаючи до себе, немов боячись, що вона розчиниться в повітрі. Світанок за вікном ставав все яскравішим, заливаючи кімнату золотистим світлом. Травень, що почався з її смутку, привів її до нього, до його таємниць і до його кохання. І тепер, коли всі карти були розкриті, Єва знала, що їхня історія тільки починається. І вона була готова до всього.