Розділ 12.

Два слова. Лише два слова у короткому повідомленні: "Я скоро повернусь." Але вони пролунали для Єви як грім серед ясного неба, розбивши крижану тишу її очікування. Серце, що стиснулося від невідомості, тепер забилося в божевільному ритмі надії та передчуття. Вона перечитувала ці слова знову і знову, ніби намагаючись вичавити з них більше інформації, більше обіцянок. Вони були непідписані, але вона впізнала його стриманий стиль, його небажання розкривати зайве навіть у таких особистих повідомленнях. Це був він. Її Дамир.
Напруга очікування, що трималася місяцями, тепер перетворилася на гарячкове збудження. Єва намагалася зосередитися на роботі, але її думки були далеко. Вона ловила себе на тому, що посміхається без причини, її кроки ставали легшими, а втомлені очі знову наповнювалися блиском. Весь світ, що здавався сірим і безрадісним, раптом засяяв новими фарбами, ніби нагадуючи, що травень, її особистий травень, повертається.
Пройшло ще кілька днів, сповнених нестерпного очікування. Кожен дзвінок, кожне повідомлення викликали в ній потік адреналіну. Вона готувалася, не знаючи до чого. Прибирала квартиру, купувала його улюблену каву, навіть підстриглася, бажаючи виглядати ідеально для його повернення. Це було ірраціонально, адже він і так бачив її в найгірші моменти, але бажання справити враження було непереборним.
Він з'явився так само несподівано, як і зник. Ні дзвінка, ні попередження. Просто одного вечора, коли Єва вже збиралася лягати спати, вона почула тихий стукіт у двері. Її серце пропустило удар. Вона повільно підійшла до дверей, відчуваючи, як уся кров приливає до обличчя. Рука тремтіла, коли вона відчиняла замок.
За порогом стояв Дамир. У світлі лампи в коридорі його обличчя здавалося трохи виснаженим, з глибокими тінями під очима, але його сірі очі світилися тією самою інтенсивною теплотою, яку вона так добре пам'ятала. На ньому був темний одяг, трохи пом'ятий, ніби він щойно з далекої дороги. І вона помітила шрам на його скроні, який тепер здавався ще більш виразним.
– Привіт, Мій коханий Травень, – прошепотів він, і його голос, хрипкий і глибокий, звучав для неї як найпрекрасніша музика у світі.
Єва не сказала ні слова. Вона просто кинулася йому на шию, обіймаючи його так міцно, ніби боялася, що він знову розчиниться в повітрі. Вдихнула його запах – знайомий аромат сандалу, змішаний з чимось новим, запахом дощу і, можливо, небезпеки. Її сльози текли по його плечу, але це були сльози радості, гіркої і щасливої водночас.
Дамир обійняв її у відповідь, його руки міцно стиснули її талію, притискаючи до себе. Він притулився підборіддям до її волосся, і вона відчула його подих, такий рідний і бажаний.
– Я повернувся, – прошепотів він їй у волосся, і в його голосі відчувалося глибоке полегшення. – Я повернувся.
Вони стояли так довгу хвилину, немов намагаючись наповнитися присутністю одне одного після місяців розлуки. Потім Дамир обережно відсторонився, взяв її обличчя в долоні. Його великі пальці ніжно погладжували її щоки.
– Ти… ти така бліда, – сказав він, його погляд випромінював вину. – Я так переймався.
– Я чекала, – відповіла Єва, дивлячись йому в очі, і в її погляді не було докору, лише безмежна любов.
Він поцілував її. Цього разу поцілунок був ніжним, повільним, сповненим такої глибокої туги і любові, що Єва відчула, як її серце тане. Це був поцілунок, який обіцяв, що всі місяці очікування були варті цього моменту, що всі її страхи були даремними, і що він дійсно повернувся.
– Мені потрібно тобі дещо пояснити, Єво, – прошепотів він, відсторонившись. Його обличчя стало серйозним, а в очах знову з'явилися тіні. – Багато чого. І це буде непросто.
Єва кивнула. Вона була готова слухати. Готова до будь-якої правди, до будь-якої небезпеки, якщо це означало, що він більше не зникне. Адже найстрашніше вже було позаду – місяці його відсутності. Тепер він був тут, поруч. І це було найголовніше.
Вони пройшли до вітальні. Місячне світло проникало крізь вікно, заливаючи кімнату сріблястим сяйвом. Дамир сів на диван, а Єва примостилася поруч, притулившись до нього. Вона відчувала його тепло, його силу, і світ навколо знову став цілісним. Травень, який знову повернувся до її життя, обіцяв не тільки нове цвітіння, а й розкриття найглибших таємниць. Їхня історія тільки починалася.